Ріка Збруч

Одна з найбільших рік Західної України бере свій початок на Авратинській височині, поблизу села Щаснівка, що на Тернопільщині. Протікає річка по Подільській височині, на межі Тернопільської та Хмельницької областей, і вливає свої води у Дністер поблизу села Окопи Борщівського району.

Загальні характеристики:

довжина – 247 км
площа водозбору – 3 350 кв. км
середня глибина – 1,5 – 2 м
похил річки – 0,8 м/км
швидкість течії – 0,57 м/сек

У верхній течії береги Збруча пологі, зате у середній річка протікає каньйоноподібною долиною з крутими схилами, у руслі часті порожисті ділянки, трапляється багато островів та озер-стариць. Основні притоки – Гнила, Грабарка, Бовванець. Живлення ріки мішане, переважає щоправда снігове. Льодостав тут триває з початку січня до середини березня. На Збручі споруджено декілька невеликих ГЕС, більше 140 ставків.

Науковці виводять походження назви «Збруч» від діалектного найменування боліт у верхів’ях ріки – місцеві їх називали «збручами». Інша версія стверджує, що назва «Збруч» іще із слов’янських часів. Мовляв, тоді ріка називалась Боруч, і жителі, що переправлялися на той берег, на питання «…а ви куди?» відповідали – «За Боруч». Згодом одна літера зникла, і залишилось тільки «Збруч». До речі, в Білорусі одна з правих приток Дніпра має назву Бруч. Тож мовознавці доводять, що в основі цих двох назв лежить білоруське слово «брующий, бруючий», що означає «текти, струменіти».

Історичні віхи

Бурхливу назву цілком підтверджує бурхливе минуле Збруча. В часи Київської Русі Збручем пролягав «шлях з варяг у греки» - другий за важливістю торговельний маршрут. Збруч тоді був повноводнішим у своїх верхів’ях, торговельні човни волоком перетягували у Горинь, що належить до басейн Дніпра, і таким чином з’єднували дві найважливіші судноплавні ріки. Життя на берегах Збруча вирувало з давніх-давен: тут знаходять згадки про поселення давніх людей, монети ще часів римського імператора Гордіана ІІІ.

Ріка, що століттями розділяла долю єдиного народу – саме така доля випала Збручу. Він неодноразово ставав межею між різними державами, та ділив країну на «до Збруча», та «за Збручем». Вперше кордон про ріці провела Кревська унія 1385 р., відокремивши володіння Польщі та Литви. Потім до Збруча, на території Галичини, господарювала Австро-Угорщина, а після Збруча починались володіння Російської імперії. Під час Першої світової війни по Збручу проходила лінія фронту між імперіями. Рішучою спробою об’єднати українські землі стало проголошення акту Злуки Української народної республіки із ЗУНР, та згідно з договором між Росією та Польщею Збруч знову став рікою-кордоном для свого народу.

Цікаві місця над Збручем

Ріка-кордон віками слугувала форпостом між імперіями, державами, народами. Цілком логічно, що на її берегах в неспокійні часи поставали фортеці – захисники краю. І досі можемо милуватись залишками грандіозних укріплень, дослухатись до їх славної та трагічної історії. Пройдімось по маршруту від Ниври і до Хотина.

Нивра. Село на Борщівщині, а через Збруч, на Кам’янеччині, маленьке село Ниверка. Перша згадка про поселення від 1498 року. Через село протікає однойменна річка, що впадає у Збруч. На річці побудована маленька гідроелектростанція. Цікавими будуть Ниврянське джерело питної води, водоспад. З культових будівель можна оглянути Михайлівську церкву 1871 року, католицький костел 1910 року. Відправи у костелі не проводяться. Видно, що раніше він використовувався як склад, а зараз і зовсім пустує. Між іншим, з Ниври походить сім’я італійського режисера Андреа Андермана, постановника численних телеопер, що за свої роботи отримав сім премій «Еммі». В 2002 році, під час відвідин батьківщини, йому присвоїли звання почесного громадянина Ниври.

Збручанське. До недавнього часу носило більш прозаїчну, проте автентичну назву Новосілка. Перші згадки про Новосілку зустрічаєм від 1393 року у грамоті старости Руської землі Гнівоша. Ймовірно, вже тоді у селі існувала його найбільша гордість, церква Святого Миколая - найстаріший храм на усій Тернопільщині! Проте не розраховуйте побачити старезні мури. «Реставрації» радянських часів абсолютно знищили все, що могло нагадувати про давній вік храму, і тепер поштукатурений фасад найдавнішої церкви Тернопілля є швидше сумним нагадуванням про необмежені можливості до руйнування з начебто «благими намірами».Ще одна історична споруда Збручанського – Траянів Вал, шмат якого зберігся неподалік села.

Чорнокозинці. Одне з наймальовничіших місць над Збручем, де на високому березі можна оглянути руїни фортеці. Хто і коли достеменно побудував замок – невідомо, але, зважаючи на близькість Волоського шляху, яким турки здійснювали напади на українські землі, постійну загрозу від чужоземних загарбників, то приблизний період будівництва відносять до часів правління князів Коріатовичів. Ще однією пам’яткою є залишки фундаменту та стіни костелу Іосифа Обручника, зведеного в 1608 році кам’янецьким біскупом Павлом Балуцьким.

Кудринці. На двох берегах Збруча – Тернопільському та Хмельницькому – лежить село Кудринці. Поселення відоме ще з кінця XV століття. У 1615 році на горі над Збручем була зведена фортеця, руїни якої добре видно з річки. Могутнє укріплення не раз слугувало захистом місцевих жителів під час нападів чужинців, але й неодноразово полягло під натиском сильної армії противника. Історія фортеці оповита легендами. Тут вам розкажуть і про незліченні скарби, заховані у замкових стінах, і про привид дівчини, яку за наказом пана живцем замурували у підземеллях. Зараз Кудринецька фортеця – абсолютна руїна, і до такого жахливого стану замок довели, до речі, не війни, а самі селяни, що з кінця ХІХ століття успішно розкрадали каміння із стін для власного господарства.

Завалля. Згадки про поселення датують XVI століттям. Місцеві розповідають цікаву легенду про походження назви села. Начебто на кручі над Збручем колись стояла церква, що одного дня «завалилась» у провалля. Від того й пішла назва села. Хоч є ще й інший варіант – село розташоване недалеко від Троянового Валу, «за валом», тому й отримало свою назву. В літописах згадуються оборонні укріплення на березі Збруча XVI століття, але до нашого часу від них не збереглось нічого. Завалля відоме завдяки тому, що поблизу у 1968 році відкрили вхід до однієї з найкрасивіших печер Поділля – Атлантиди.

Панівці – невеличке село на Борщівщині. Вперше згадане у 1447 році. З цікавих будівель - кам’яна церква Святого Миколая 1853 року.

Біля Боришковець, що на Тернопільському березі Збруча, збереглись залишки Траянового валу, поселення та могильника трипільської і пшеворської культур.

Вигода. Село на Борщівщині, перша писемна згадка – 1785 рік. Поблизу села на горі Стрілка виявили рештки трипільського поселення. Також є костел 1890 року.

Окопи. Найсхідніший населений пункт Тернопільської області. Місце, де «півень на три держави піє», от як називають Окопи за те, що тут колись лягала межа трьох держав – Польщі, Радянської України та Румунії. Замок Окопи Святої Трійці, був збудований голландським інженером Гоммером в 1692 році. З північно-східного боку неприступним його робили круті схили Дністра та Збруча, із заходу захищали земляні вали. З високої сторожової башти відкривався прекрасний краєвид на фортеці у Хотині та Жванці, високі земляні вали, переправи через Дністер. Зараз у Окопах збереглися Львівська та Кам’янецька брами, залишки оборонних валів.

Детальніше про Надзбруччя читайте:
Збруцький ідол
Фортеці над Збручем
"Кукуріку" на три держави
Скала, омита Збручем
Сплав на байдарці по річці Збруч