Збруцький ідол

Наш край багатий на старожитності. Лише пам'яток археології налічується більше тисячі, що репрезентують матеріали від давньокам'яного віку до часів Київської Русі. Чільне місце в цьому списку посідає всесвітньо відомий Збруцький ідол - Світовид, якого випадково знайдено у 1848 році поблизу села Пичківців та гори Соколихи, за іншими даними - біля Городниці Гусятинського району.
Виготовлений ідол із суцільної породи місцевого вапняку - це чотирикутний в перетині стовп довжиною близько 2 м 70 см, що поділений на три яруси.
Нижній ярус зображує вусатого чоловіка, який стоїть на колінах, згорбившись, ніби підтримує два верхніх. На бічних сторонах зображено два обличчя, аналогічних першому, однак менших розмірів. Вважається, що зображено потойбічний світ, царство хронічних сил. Трьох чоловіків можемо сприйняти на зразок старогрецьких демонів чи римських геніїв - тобто духів, що володіють надприродною силою, належать до невидимого світу, мають значний вплив на життя та долі людей. Визначалися як середнє - між простою смертною людиною та божеством, їхні дії щодо людей можуть спричинити як добре, так і погане - залежно від самих людей.
Яких саме три потойбічних боги зображено, встановити неможливо. Очевидно, представлено на зразок старогрецьких демонів: Геракла, який уособлював працю, подвиг, що перемагає ворожу силу; Деметру - засновницю осілого культурного життя; Діонісія - бога безсмертя та відродження.
Середній ярус Збруцького ідола зображує по дві постаті чоловіків та жінок з розведеними в боки руками, які наче тримають одне одного і пританцьовують на місці. Представлено тут землю. Парне чергування вказує на невпинність життя та продовження людського роду на землі. Постаті перебувають у русі, наче в танку, який в язичників є необхідним атрибутом поклоніння богам та засобом спілкування з ними. Під час такого дійства просили кращої долі, врожаю, багатства та достатку. Танок супроводжував повсякденне життя людини: при народженні та смерті, на честь відзначення обрядових свят (початок прокладання першої борозни, літнього сонцестояння, збирання врожаю і т. п.), перед боєм та при проголошенні миру. В цій композиції вбачаємо гармонійне поєднання людського життя з природою. Людина відчувала свою слабкість та беззахисність перед могутньою силою природи й тому жила її законами та дарами, чого не можна сказати про сучасність.
Найзмістовніший третій ярус Світовида, на якому зображені верховні боги. Підперезані вони спільним поясом. Права рука кожної постаті піднесена до грудей, а ліва опущена до живота. Одягнені в довгополі сорочки, з-під яких виглядають короткі й тонкі ніжки. В одному випадку на лівій бічній грані їх чомусь нема. В двох випадках позначені жіночі груди. Всі боги наверху увінчані спільною шапкою.
На лицьовому боці є жіноче божество, яке тримає в правій руці ріг достатку. Зліва - чоловіча фігура бога-воїна з висіченою поряд з ним шаблею та конем. Праворуч - жіноче божество з обручкою на правій руці. З тильного боку - чоловіче божество без атрибутів. Академік Б. Рибаков вбачає чотири божества - Мокошу, Перуна, Ладу і Велеса.
Мокош - одна з головних богинь пантеону князя Володимира. В цій богині вбачають сестру сонця, богиню дощу, дівочого щастя та долі, покровительку породіль і пологів, чаклунок і жриць.
Перун - бог грому, блискавки, володар неба, з X ст. - бог-воїн, покровитель, який отримав головне місце в київському пантеоні та був шанований стародавніми русинами. Свідчення цьому його атрибути - шабля, що є символом відваги, мужності, війни та перемоги, і кінь - символ могутності та верховенства над світом.
Лада символізує природу, вона вважається матір'ю сонця, богинею кохання, шлюбу, краси та щастя.
Велес (Волос), який розміщений на тильному боці статуї, - один з головних богів київського пантеону поряд з Перуном. "Скотний" бог ("скот" у давнину означало "багатство, гроші при торгівлі") - це бог достатку, багатства, торгівлі, опікун купців.
Об'єднує богів спільна шапка, що відображає ідею єдиного найвищого бога - Рода. В давньослов'янській міфології він першобог та зачинатель усього живого, 'господар світу', який відає долями богів та людей.
До недавнього часу було невідоме первісне перебування Збруцького ідола. Лише у 80-х роках минулого століття завдяки дослідженням Прикарпатської археологічної експедиції (м. Москва, Росія) під керівництвом Б. Тимощука та І. Русанової, Збручанської археологічної експедиції Тернопільського краєзнавчого музею під керівництвом М. Ягодинської (продовжує дослідження дотепер) у Медоборах у Гусятинському районі досліджено три городища-святилища. Перше - поблизу с. Городниці (гора Богіт), друге - біля Крутилова, а третє - в Постолівці. Входили вони до єдиного Збруцького культового центру, що функціонував упродовж XI - XIII ст. Під час досліджень святилищ виявленo численні матеріали жертвоприношень, які належали особам різних соціальних груп, у тому числі людські, та речі християнського культу - хрести, ікони і т. п.
Досліджуючи городища-святилища поблизу Городниці, Б. Тимощук дійшов висновку, що Збруцький ідол був саме тут. До недавнього часу вважалося, що жертвоприношення людей не є характерною ознакою східних слов'ян, а притаманні західним. Очевидно, обряд виник у період впровадження християнства, коли почалася жорстока боротьба двох релігій. Язичники приносили в жертву, очевидно, християн, а також речі їхнього культу з метою перемоги над новою вірою
Збруцький культовий центр не був єдиним у нашому регіоні. Відомі святилища в Зеленій Липі Хотинського та в Кулішівці Сокирянського районів Чернівецької області, біля Рудників неподалік Снятина. Функціонування їх припадає також на XI - XIII століття.
Слід зазначити, що згідно з офіційною літописною версією на Русі християнство введене 1 серпня 988 року. Не розглядаючи причин введення нової віри, зазначимо, що вона мала добре на це підготовлений грунт, інакше посіяні зерна християнської ідеології могли не прорости. Поширювалося воно не відразу — минали роки запеклої боротьби двох ідеологій: язичництва і християнства. Язичництво було досить сильним - воно склало міцний опір новій вірі та повільно відступало під її тиском. Лише у ХІІІ ст. віра Христова утвердилася в містах та проклала свій шлях у сільську місцевість.
Однак язичницька символіка отримала своє продовження в традиційних видах мистецтва: медальйонах, діадемах, браслетах, лунницях, на котрих зображені фантастичні тварини й птахи, рослинний світ, скомороші ігри, сюжет яких злегка облагороджений християнською символікою.
Тому важливе місце у вивченні мистецтва, культури та міфології Стародавньої Русі займають знахідки кам'яної пластики. Особливе значення мають Збруцький ідол та Збруцький культовий центр, що є унікальною пам'яткою для всього слов'янського світу. З ним можуть зрівнятися лише городище Аркона на о. Рюген (сучасна територія Німеччини), городище на Лисій Горі в Сілезії на території Польщі, що зруйноване та достатньо не вивчене.

Володимир ДОБРЯНСЬКИЙ