"Кукуріку" - на три держави

Мабуть, і справді його, тутешнього горластого когутика, можна було почути аж у трьох країнах. Бо на цьому п'ятачку, де Збруч братається з Дністром, стикувалися кордони колишніх СРСР, Румунії, Польщі. А нині - трьох областей. Відразу за мостом через Збруч - Хмельницькі Ісаківці, а за Дністром - Атаки, передмістя буковинського Хотина. І над усім мальовничим ландшафтом, повертаючись на вітрі, височить на щоглі отой славетний півник. Тепер уже у вигляді флюгера.
Окопи - найвіддаленіший від Тернополя населений пункт області. І один з найтепліших. Тут дозрівають абрикоси і виноград. Хлібороби в межах експерименту пробували засівати поля сортами сильних пшениць. І збирали врожаї не гірші, ніж на півдні України. Нині це тихе патріархальне сільце, дарма що через нього пролягає ще недавно жвава автострада.
А були часи, коли тут вершилися визначні історичні події, влітку 1672 р., трьохсоттисячне військо турецького султана Магомета IV вторгнулося на Поділля, захопило головний тутешній форпост - Кам'янець-Подільський. Мабуть, османи збиралися засісти надовго, бо рішуче взялися відбудовувати і укріплювати твердиню, розбираючи житлові та інші цивільні споруди. Звичайно, Польща не могла примиритися з таким становищем і шукала всілякі шляхи протидії окупації.
Отак з'явилися Окопи - фортеця, споруджена нашвидкуруч на шляху, яким турки постачали кам'янецьку залогу зброєю та всілякими припасами. Місце для будови утвердив гетьман Станіслав Яблоновський на володіннях генерала Мартина Кониського. Будівництво розпочали у вересні 1692 року, а вже невдовзі фортеця була здатна оборонятися, її забезпечили сильним гарнізоном, гарматами, порохом.
Фортифікаційний комплекс замикався з двох, найбільш доступних, сторін високими насипами і глибокими ровами. Західний вал являв собою два напівбастіони, східний - довший, ніж перший, мав висунутий уперед п'ятибічний бастіон і два напівбастіони з боків. Обидва вали, відстань між якими становила майже півкілометра, протинали прямокутні в'їзні брами - вежі з ламаного каменю, зі стрільницями, накриті дахами. Західна називалася Львівською, протилежна - Кам'янецькою. Північне крило фортеці захищало стрімке урвище збручанського каньйону зі сторожовою вежею Пуласького. Південне - круті береги Дністра. За наказом короля Яна III Собєського тут заклали і костьол Святої Трійці - від нього походить і назва поселення.
Окопи Святої Трійці мали стати туркам кісткою в горлі. Так воно і сталось - постійні вилазки, напади на османські загони і обози. А турки, сидячи в холодному і голодному Кам'янці, дуже потерпали, ремствували перед своїм султаном. Однією з небагатьох розрад для солдатів було піти до каварні - такі, не бачені подолянами заклади, відкрилися тут з приходом окупантів. І нехай віденці чи парижани хваляться, що це від них пішла в Європі мода на кав'ярні, - нічого подібного! Кам'янець-подільські історики можуть легко довести наш пріоритет у культурі кавопиття.
Сутички точилися жорстокі. Траплялося, увага всієї Речі Посполитої була прикута до окопської епопеї. Сам Собєський щодня отримував реляції про розвиток подій на стику Збруча й Дністра і покладав на твердиню головну надію в справі повернення Кам'янця. А тут ще й російський цар Петро суттєво похитнув турецькі позиції на півдні. І ворог не витримав. Без бою зняв залогу, залишив позиції. Двадцятисемирічне османське панування на Поділлі закінчилося.
Природно, Окопи втратили своє стратегічне значення. Не дуже допоміг їм і королівський подарунок - статус містечка з магдебурзьким правом. Польський сейм часом згадував про славне поселення-фортецю, силкувався знайти кошти, продовольство, спорядження для його підтримки, але далі розмов справа не йшла.
Та час від часу окопські вали ще слугували людям у мундирах, і за ними розгорялися нові криваві драми. Як відомо, значна частина Польщі після поділу була в складі Російської імперії. Ширився рух за конфедерацію, вибухали повстання. Кілька сотень конфедератів на чолі з Казиміром Пулаським, іменем якого чомусь назвали північну вежу, сховалися тут під прикриттям старих бастіонів. Та російський генерал Ізмайлов викурив їх звідти. Частина загону полягла під шаблями, інші сторчголов скотилися з крутого берега у Дністер, решта, що залишилася в костьолі, була живцем похоронена під палаючим дахом.
Пору остаточного занепаду завершила Перша світова війна. У 1915 році росіяни, прагнучи прокласти колію до Кам'янця-Подільського, розібрали для залізничного насипу старі фортечні вали. До наших днів достояли лише рештки двох брам-веж. Гостинець, який колись пролягав під їх склепіннями, тепер перемістився широкою автострадою ближче до Дністра. І Окопи, сонне сільце, притихло, завмерло. Немов очікує кращих часів, які неодмінно настануть. Адже тут такі чудові передумови для розвитку туризму - мальовничі річкові каньйони Збруча, Жванчика, Дністра, фортеці в Кам'янці-Подільському, Хотині, Жванці, куди йшли походами і Петро Сагайдачний, і полководці Суворов та Рум'янцев, де пролягли стежки Устима Кармелюка. Та й непосидливому півнику-флюгеру набридло самотньо крутитися на всі боки. Кукурікнув би, та не має живого голосу...

Василь БУРМА