Сценарій утворення річки Дністер

Річкова мережа р. Дністер в процесі утворення її сучасної структури пройшла декілька етапів. Сценарій формування гідрографічної мережі р. Дністер тісно пов'язаний з історією появи і розвитку Карпатських гір. Близько 8 млн років тому територія Карпат була гірським масивом з висотами, набагато меншими, ніж ті, які спостерігаються сьогодні.

Карпатські гори рухалися в напрямку південний захід - північний схід (рис. 1). На користь цієї версії свідчать два факти. Перша - верхів'я найбільших водотоків регіону: Дністра, Пруту й Серету зберегли до нашого часу цей напрямок. Друга - загальновідомим є факт того, що на всій території Поділля є ділянки, покриті карпатською галькою. На початку минулого століття вони простежувалися по всьому нинішньому Дністровсько-Бузькому вододілу й навіть на лівому березі Південного Бугу. Розміри гальки змінюються від 0,4 до 1,7 см, а середнє значення досягає 0,4-0,5 см. Цілком зрозуміло, що для такого значного нагромадження галькового матеріалу необхідна наявність постійного стоку з боку Карпатських гір на територію Поділля протягом тривалого періоду, у даній роботі не ставиться завдання повністю відновити древню гідрографічну мережу Карпатського регіону. Виходячи із цього, на рис. 1 схематично показаний напрямок стоку рік гірського масиву на древню низовину. Більш докладне вивчення цього питання повинне стати предметом окремого дослідження.

Із зібраної інформації може бути зроблений ще один важливий висновок - ріка Дністер на початок пліоцену не могла протікати уздовж Карпатського хребта. У протилежному випадку на територію Поділля не змогли б потрапити древня галька, тому що для її транспортування потрібний був постійний стік води зі сторони Карпатських гір. Тоді виникає закономірне питання - де ж перебувала досліджувана ріка на початку пліоцену?

Тодішній Пра-Дністер на думку М. І. Дмитрієва, витікав з Карпатського регіону і впадав у Сарматське море в районі сучасного м. Вінниця. На користь цієї версії свідчать наступні факти. По-перше, верхня частина цього водотоку зберегла напрямок руху з південного-заходу на північний- схід. Поворот на південний-схід у ріки Дністер відбувається лише в районі смт Чайковичі, тобто на відстані 100 км від її витоку. Іншим доказом реальності гіпотези М. І. Дмитрієва є наявність залишків долиноподібних знижень або '"мертвих" долин, що є на лінії Остропіль - Хмільник. По-третє, це сліди древньої гирлової області площею близько 18 тис. кв. км розташованої між містами Остропіль і Хмільник.

Подібних поглядів дотримувався інший дослідник - відомий географ початку XX століття - С. Рудницький. На його думку, пліоценовий Дністер був рікою рівнинного типу з великим числом меандр.

На підставі аналізу сучасної інформації вдалося виконати реконструкцію русла ріки Пра-Дністер (рис. 2). Згідно з версією авторів роботи, русло древнього водотоку збігалося із сучасним Дністром від витоку до смт Чайковичі. Далі Пра-Дністер тік через територію нинішнього Розточчя ділянками русел рік Полтви, Західного Бугу, верхів'я Серету, Горині. Наступна ділянка древнього водотоку проходила руслом рік Іква, Південний Буг через нинішнє м. Хмільник до м. Вінниця. На користь цієї версії свідчать дані І. Д. Гофштейна і наявність у районі м. Львова тортонської морської акумулятивної рівнини, що змінилася середньосарматською низовиною. Через те, що піднятий масив Розточчя з'явився значно пізніше, це означає можливість проходження через цей район древнього Дністра.

У систему Пра-Дністра входили також ріки Сан і Вир, що впадали в його притоки - р. Бложевку й р. Стрвяж (рис. 2). У період пліоцену море відступило з території Поділля, яка перетворилася у велику рівнину. На ній розташовувалася система водостоків, які повільно рухалися у південно-східному напрямку, тому що ухил місцевості був незначним. На рисунку 2 схематично показані русла восьми пліоценових рік відновлених К. І. Геренчуком, а також берегова лінія Сарматського моря. У цілому пліоценове Поділля, на думку цього автора було вельми нагадувало сьогоднішній стан рік Кубанської низовини.

Різка зміна характеру річкової мережі відбулася в пізньому пліоцені, коли ця територія відчула потужні тектонічні підняття. Їхній максимум припав на північно-східну частину Поділля, тобто стик піднесеного масиву Гологори й малого Полісся. Середня величина підняття місцевості коливається від 100 до 300 м. Цілком зрозуміло, що після цього відбулася корінна перебудова всієї гідрографічної мережі. Почалося поступове відмирання рік південно-східного напрямку, що протікали стародавньою рівниною, у тому числі й пліоценовим Дністром. Реальність цих подій доводиться тим, що карпатська галька залягає із нахилом до півдня, а їх рівень вищий, ніж у нижньої частині рік, що стікають з гір. Ця обставина дала можливість К. І. Геренчуку зробити висновок про те, що спочатку відбулось нагромадження уламкового матеріалу, а потім підйом Подільської плити.

Завдяки новому меридіональному нахилу на Поділлі почала формуватися нова система рік, які протікали з півночі на південь. Верхів'я пліоценового Дністра в межах Карпат виявилися тим стержнем, що став основою розвитку долини його сучасної ріки.

Іншим важливим фактором, який відіграв ключову роль у формуванні структури сучасної р. Дністер, є поява періодичної зміни зледенінь.

Досліджувана територія кілька разів у своїй історії виявлялась під впливом льодовиків. Так, на думку ряду авторів, верхів'я р. Дністер, а також район Розточчя покривалися льодом у період дніпровського зледеніння.

Цілком зрозуміло, що процес перебудови річкової мережі підсилювався за рахунок більших обсягів води, що утворилися в результаті танення льодовика. Однак просування русла р. Дністер на південний схід ішло досить складно, про що свідчать численні меандри. Ріка, немовби пробивала собі шлях на південь, врізаючись у відклади знову піднятої Подільської плити. За схемою гідрографічної мережі явно простежуються ділянки, де вона рухається на північний захід у напрямку древнього моря, потім знову на південний схід (рис. 1). Ця картина послідовної зміни напрямків течії р. Дністер повторюється протягом Причорноморської низовини.

Виходячи із цієї схеми розвитку досліджуваної ріки можна запропонувати пояснення такої важливої особливості її конфігурації, як відсутність правих приток на ділянці від м. Нижнів до м. Дубосари.

Для цього необхідно простежити деякі етапи розвитку найближчого сусіда р. Дністер р. Прут. На думку П. М. Цися, цей водотік існував у межах близьких до сучасних уже на початку пліоцену. Спочатку Пра-Прут рухався убік давньої Подільської низовини. Доказом цього є збережене до наших днів верхня частина плину цієї ріки, що орієнтувалася з південного заходу на південний схід. У результаті підняття Подільської плити й тектонічних процесів у Скибових Карпатах відбувся прорив рікою Прут "добротворських воріт". Це призвело до розвороту її русла на 90⁰ і ріка зайняла своє нинішні положення. Поступово сформувалася сучасна гідрографічна мережа із притоками, які впадають досить рівномірно з обох сторін у р. Прут. За даними В. М. Клапчука, саме в період пліоцену спостерігалося найбільш інтенсивне поглиблення русла величиною близько 70 м. Це означає, що р. Прут "освоїла" території півдня Чернівецької області раніше, ніж р. Дністер. Практичним результатом цих подій стала відсутність правих припливів у р. Дністер на всьому шляху, де вона тече паралельно р. Прут. Гідрографічна мережа на межиріччі цих водостоків стала частиною басейну р. Прут ще до появи там р. Дністер. У цілому, відносини між двома водотоками, можна вважати досить агресивним. Так, р. Бистриця Надвірнянська спочатку була притокою р. Прут, а пізніше, після опускання Станіславської (Івано-Франківської) низовини, перехоплена рікою Дністер.

Приблизно до кінця пізнього пліоцену р. Дністер зайняла своє сьогоднішнє положення в межах Подільської височини. Зміна берегової лінії древніх морів було досить складним процесом, що знайшов своє відбиття в конфігурації русла водотоку.

Так, у досліджуваної ріки є широтний відрізок від м. Хотин до м. Новодністровськ довжиною 264 км. На р. Прут також зафіксована широтна ділянка від смт Новоселиця до смт Липкани величиною 40,5 км. Це свідчить про наявність періоду, розвитку загального для обох водотоків, коли вони рухались із заходу на схід і впадали в стародавнє море, що займало центральні райони України.

Подальший сценарій формування молдавської ділянки р. Дністер відбувалось під впливом регресії древніх водойм і процесів пов'язаних з діяльністю льодовиків. Відхід моря викликав формування Причорноморської низовини, а її південно-західна частина поступово була освоєна р. Дністер. Цьому процесу значно сприяло, на думку І. В. Ізмайлова, наявність двох долин південно-східного напрямку. Одна з них, розташовувалася по лінії Могилів - Рибниця. Інша, проходила через р. Реут і відрізок Дністра нижче впадання цієї ріки. Виходячи із цього, можна припустити, що якийсь час досліджуваний водотік рухався по лінії Котовськ - Ананьев. Побічним доказом справедливості цієї версії є наявність ділянки р. Тілігул, що лежить на одній лінії з відрізком Могилів - Рибниця.

У четвертинний період, на думку І. В. Ізмайлової, тут відбулися істотні підняття земної кори. Це призвело до захвату рікою Дністер другої долини, а також приєднанню до нього ріки Реут. У результаті цих подій ріка Дністер зробила в м. Рибниця поворот під кутом 75⁰, де виникла її меридіональна ділянка від цього міста до м. Григорополя.

Далі досліджувана ріка зробила ще кілька поворотів, обходячи складки місцевості до впадіння в Дністровський лиман.

Результатом дійсної роботи є розробка сценарію формування річкової мережі Дністра, що охоплює такі етапи:

а) пліоценовий Дністер протікав через нинішню північ Поділля й впадав в Сарматське море в районі сучасного м. Вінниця;

б) піздньопліоценовий Дністер, який займав частково своє сьогоднішнє положення й тік у широтному напрямку за лінією Вендичани, Тульчин;

в) плейстоценовий Дністер освоїв Причорноморську низовину.

Висунуто гіпотезу, що пояснює існування наявної на правій частині басейну ріки Дністер безприточної ділянки довжиною майже 700 км.

Для подорожі Дністром закордонний паспорт не знадобиться, так як основна частина ріки знаходиться в межах Українию