Річка Прут

Прут - ліва притока Дунаю. Його витоки лежать на схилах найвищої вершини Українських Карпат - гори Говерла.
Між Говерлою і першою за нею вершиною Брецкул є великий і дуже високий цирк - це славнозвісний "брецкульський котел", колиска Пруту. З цих майже вертикальних схилів цирку, падають на дно гомінливі ручаї, і, зливаючись там, біжать ще не дуже широченною річкою, в яку, то з лівого боку, то з правого з шумом вливаються потоки. Так народжується Прут - найцікавіша річка для рафтингу в Україні.
Довжина цього "котла" десь близько двох кілометрів. І ось, через 2 км з'являється велике урвище. І Пруту не залишається нічого робити, як зі страшним ревом падати вниз по розмитих водою кам'яних блоках. Так утворився багатокаскадний водоспад Гук, більш як п’ятдесятиметрової висоти.
Описати його важко, це видовище треба бачити.
Сила-силенна води, що падає досить широким потоком з трьох-чотирьох метрів на великі брили каменю, з яких робить новий стрибок униз на декілька метрів, розбивається на піну, розкидає далеко навкруги краплі води, які виграють на сонці.
Цей туман з тисяч крапель води огортає сам водоспад, кущі, каміння. Він коливається над всіма каскадами водоспаду, інколи набираючи химерних форм, інколи зникаючи від подиху вітру, щоби потім знову заблищати на сонці. Цей гуркіт, шум і плюскіт води важко перекричати.

Вдихаєш з насолодою його вологу, настояну на гірському повітрі та травах.

І над всім цим чудовим природним комплексом нависає крутими схилами гора Говерла.

Чуєте рокоти?
Чуєте рев?
Прут послизнувся з обриву!
Бачите: пада позірний лев,
Хвилею піниться грива.
Падає в прірву, під три чорти,
У відчаї рине нестримно...

Так описав це видовище поет В. Лучук.

Це  фантастичне  падіння  води  не  можна навіть порівняти з Яремчанським водоспадом, вже "приборканим" туристами-водниками. Так починається Прут.
Вливає свої води в Дунай неподалік від міста Рени Одеської області. Характерно, що одна протока впадає в Дунай, а друга - в озеро Братеш. Прут - судноплавний від гирла до села Леово, а від села Тарасауци Чернівецької області до свого гирла є природним кордоном між Україною і Румунією та Молдовою і Румунією.Замерзає Прут у січні, проте льодостав настає спочатку на рівнинних ділянках, а далі - в горах. Весняний льодохід починається в березні-квітні. Під час відлиг, які майже щороку бувають узимку, можливий зимовий кригоплав, що часто викликає паводки. Літньо-осіння і зимова межень нетривка і нестійка через опади.Русло річки - звивисте, схили долини - стрімкі, випуклі, сильно розтяті ущелинами потоків і вкриті лісами.Рельєф долини хвилястий, тому притоки, особливо в середній течії Пруту, довго течуть майже паралельно перед впадінням.
У верхів'ї Прут і його притоки - гірські річки, з кам'янистим порожистим руслом - на окремих ділянках створюють водоспади. Нахил русла більш як 10 м/км і швидкість течії від 8 до 15 км/год.
Бурхливий і стрімкий характер річки закладено в її назві "Poratus", що в перекладі з латинської означає "швидкий, вогняний". В Прут впадає чимала кількість приток, найбільш значні: ліві - Раковець, Чугур; праві - Черемош і відомі своєю красою і мальов­ничістю Жижия і Бахлуй.

Умовно, Прут до міста Чернівців має яскраво виражені три ділянки.

1. Гірську - до Яремчі.
2. Передгірну: Яремча-Коломия (64 км).
3. Рівнинну: Коломия-Чернівці (100 км).

Найкращий час для сплаву по Пруті - весна, як і для всіх карпатських річок, а з Ділятина - ціле літо.

Без проблем починати сплав на катамаранах та рафтах можна з Ворохти. Ширина річки - близько 20 м, глибина - 0,5 м, в руслі - окремі камені, течія - швидка. Щоб почати вище, потрібна оцінка водності.

Селище Ворохта розташоване на берегах Пруту на висоті 800 м над рівнем моря за 89 км від Івано-Франківська. Воно відоме своїми мальовничими гірськими пейзажами, санаторіями, туристськими базами, комплексом лижних трамплінів, іншими спортивними спорудами.

З кінця XIX ст. Ворохта розвиваться як центр туризму та відпочинку. А в 30-х роках ХХ ст. тут почали будувати пансіонати для багатих туристів. В 1894 р. до Ворохти прокладено залізницю. Шосе зв'язує селище з сусіднім районним центром Верховиною (36 км). Пам'яткою архітектури, безумовно, можна вважати церкву Різдва Богородиці, XVIII ст.

Лоція ріки

Річка від Ворохти до Яремчі дуже бурхлива, без плесових ділянок. Велика швидкість течії і нескінченна вервечка порогів потребують постійної уваги і майстерності під час сплаву. Цей відтинок Пруту вважається найскладнішим і найцікавішим для рафтингу на високій воді.

1. Зразу за Ворохтою, нижче від підвісного містка, починається поріг Ворохтянський завдовжки 600 м. Орієнтиром порога є різкий поворот ріки вправо і залізничний міст через потік, який впадає в Прут з лівого берега. В руслі багато великого каміння як надводного, так і підводного. Нижче через нього перекинутий міст з опорами в руслі за ним - невеликий острівець. Закінчується поріг за другим автомобільним мостом.
2. В районі с. Кременці, нижче від кладки - через всю річку два уступи утворюють поріг із загальним падінням води до 1 м.
3. Нижче русло річки звужується до 10 - 15 м і лишень перед високим мостом, що вище гирла правої притоки Піхи, розширюється і ділиться на три протоки.
4. Далі, навал на лівий берег, на високу зрубову стінку. В 50 м від мосту на правому березі гарна будівля в гуцульському стилі -  готель-ресторан „Піхи". Недалеко в Прут впадає права притока Піхи.
5. Нижче гирла Піхи - низький автодорожній міст.
6. Річка підходить до високого (до 20 м) лівого берега і різко повертає вправо, а потім вліво. Звідси починається Яблунецький поріг. Поріг каскадний. До низької кладки декілька уступів через всю річку, і за кладкою - ще три, з потужним зливом. Зліва впадає Прутець Яблуницький. Нижче гирла ще дві гряди скельних виходів. Правий берег високий і стрімкий, зарослий хвойним лісом. Недалеко залізнична станція Татарів в селі Кременці, автодорога з Яремчі на Закарпаття відходить від річки і піднімається на Яблуницький перевал. Село Кременці розташоване за 27 км від Яремчі і 9 - від Ворохти. До 1948 р. воно мало назву Татарів. Це відомий здавна низькогірний кліматичний курорт. В Кременцях можна відвідати пам'ятку дерев'яної архітектури XVIII ст. - Дмитрівську церкву.
7. Біля санаторію за селом Кременці поріг з декількома уступами і окремими каменями біля берегів. На виході з порога острів і крутий поворот вправо. За поворотом — залізничний міст через річку, а перед мостом, лівий берег у формі високої бетонної стіни, з навалом води.
8. Поріг Женецький. В цьому місці річка натикається на відріг хребта Яворник і різко повертає на схід, утворюючи досить складний поріг, завдовжки близько кілометра.

Орієнтири: на підступах до підвісного містка висока круча правого берега спускається у воду. Нижче від підвісного містка - автодорожній міст. 

Звідси мілководною шиверою з окремими підводними каменями починається Женецький поріг.

На правому повороті ріки на лівому березі - Женецьке лісництво, поруч гирло потоку Женець.

Найскладніший каскад - на повороті. Русло річки звужується, і, пробиваючись через кам'яні гряди протягом 10 м на 3-х сходинках падає на 1,5 м. Закінчується каскад високими стоячими хвилями.

Від початку каскаду до автодорожнього мосту лівий берег підпертий мурованою кам'яною стіною. Нижче від мосту - острівець.

Поріг - в межах села Микуличин.

Починається Микуличин присілком Підліснів від гирла потоку Женець. За селом, в урочищі Ділок, з правого боку від дороги є мальовничий водоспад Капливець.

Місце, де розташоване село, називають Микуличинською Швейцарією, за красою схилів Маковиці, лісистого хребта Рокита, прорізаного ущелинами гірських потоків Скисний, Нерисний, Форещанка.

Давні перекази розказують, що назва села Микулинець походить від імені князя Микули - захисника кордонів Галицького князівства. Ці землі подарував йому Данило Галицький, і він побудував тут декілька сторожових постів. Серед них був і Микулин (Микуличин) - пост, який згодом переріс в поселення.

Інші перекази поведуть в далекий присілок Поляницю Чемигівську, де знайшла дах над головою мати легендарного Олекси Довбуша. І ніби, там же, в густому лісі молодий Олекса Довбуш зустрів старого волхва, котрий дав йому силу, відвагу, безсмертя і благословив на боротьбу проти зла.

Одною з характерних пам'яток гуцульського зодчества є Троїцька церква. Храм побудований 1856 року. Хоча форми церкви традиційні, архітектурний рівень, проте, низький.

З Микуличина можна здійснити чимало цікавих екскурсій в околицях.

• Долиною Прутця Чемигівського. Це 14 км чудової долини зі скелястими берегами, водоспадами, кам'янистими пляжами.
• На озеро Громовиця. Це молоде озеро створене природою в 1955 році. Дуже дощове літо з грозами було в Ліснівських горах. І велика скеля над потоком Копчин (притока Прутця Чемигівського) під натиском стихії сповзла і перекрила ущелину. Так народилося озеро.

Крім цього, на навколишні вершини можна зробити з десяток походів. Зокрема, на Лисину Космацьку (1467 м), Рокиту Велику (1114 м), Горган Бурачиковський (1046 м), Свинянку (1121 м), Ліснів (1256 м), Хомяк (1544 м), Синяк (1664 м), Явірник (1208 м) і інші.

9. Нижче від острівця за Женецьким порогом починається наступний поріг. На першому каскаді - навал води на високий правий берег. За автодорожнім мостом другий каскад. Далі русло розширюється, ділиться на протоки. За гирлом правої притоки Прутця Чемигівського Прут знову збирається в одне русло, береги підвищуються і річка підходить до присілка Ямна.

10. Нижче від присілка Ямна Прут протікає в мальовничому каньйоні, так званому Ямненському прориві. На цій ділянці річка створює декілька водоспадних місць. Найбільший і мальовничий - водоспад Перебий біля будівлі ресторану „Гуцульщина".   Колись   його   висота   була   значно більша, але готуючи русло ріки до сплаву деревини, цей водоспад наприкінці XIX ст. кілька раз підривали.

Другий відрізок до залізничного мосту через річку, тут ситуація спокійніша.

Від залізничного мосту починається обнос водоспаду. Це приблизно 2,5 км до автодорожнього і залізничного мостів в Яремчі.

11. Від Яремчі до Коломиї по річці - 64 км. На ділянці д₀ селища Ділятин береги високі, правий берег - височенне урвище, складене зі складок карпатського флішу, а річка шумить в кам'янистому руслі, перескакуючи невеличкі пороги, перекати одинокі брили каменю, утворюючи круті стоячі хвилі. До самого Ділятина долина вузька, в деяких місцях схожа на каньйон з майже вертикальними стінами берегів. Плеса майже немає.

12. Нижче Ділятина долина розширюється, з'являються плеса, між якими кам'янисті перекати з швидкою течією.

13. В районі села Добротів - невеликий каньйон - Добротівський прорив Пруту.

14. Біля села Ланчин русло розділене на 2 протоки.

15. Навпроти села Саджавка через річку - брід. Тут русло річки дуже широке і мілке.

16. До Коломиї просторі плесові ділянки закінчуються короткими гравійними перекатами. Береги пологі, зарослі чагарниками... В Коломиї можна зробити зупинку за автодорожнім мостом на лівому березі.

17. За Коломиєю долина Пруту помітно ширшає і лише в деяких місцях пасма горбів наближаються до правого берега. Русло дуже звивисте, і на кожному повороті - гравійні перекати.

18. Біля селища Зоболотів русло річки вирівняне, а береги укріплені.

19. Нижче від села Олешків в Прут впадає права притока Рибниця.

20. Перед селом Вовчківці - залізничний міст. Звідси і до Снятина лівий берег високий, в окремих місцях обриви до 20 м. Правий - пологий, великі плеса. Глибина в окремих місцях - до 2 м.

21. Нижче автодорожнього моста біля Снятина - гребля. Обносити ліпше правим берегом. Довжина обносу - близько 50 м.

22. Нижче Завалля впадає Черемош. Ландшафт змінюється. Гори залишаються далеко позаду, долина широка, береги низькі, зарослі чагарниками, а далі від річки лісами, які чергуються з лугами. Порогів вже немає, натомість річка створює протоки, розділені довгими, мілинами, гравійними островами, які лише трохи вивищуються над рівнем води. Є декілька паромних переправ, троси яких низько провисають над водою.

23. Село Неполоківці. В руслі - опори мостів.

24. Село Зеленів. Нижче від села під правим берегом -кам'янистий перекат.

25. Нижче с. Мамаївців кам'яниста гряда утворює порожисту ділянку на Пруті, останню перешкоду перед Чернівцями.

Від Яремчі до Чернівців долина річки Пруту щільно заселена. З міст, селищ і сіл найцікавіші трапляються нижче.

Яремча. Місто молоде. Виникло в 1895 р. під час будівництва залізниці Делятин-Вороненка. Мальовнича природа, гірські краєвиди, повітря, настояне на хвої і полонинських травах, призвели до швидкого його розвитку як кліматичного курорту. Мережа шосейних доріг і залізниці сполучає Яремчу з усіма містами Західної України.

Лежить на висоті 585 м н. р. м. З 1963 р. Яремча - місто районного підпорядкування, до складу якого увійшли колишні села Дора і Ямна. Від центра Яремчі Дору відділяє хребет Чорногорець, а Ямну - Ямненський прорив Пруту. Найвищі вершини в околиці Яремчі - це Явірник - Горган (1467 м) і Маковиця (987 м). Місто розтягнуте на 12 км уздовж вузької долини Пруту.

Багато місць в околицях Яремчі легенди пов'язують з ім'ям Олекси Довбуша.

За Ямненським проривом Пруту на його березі лежить гігантська брила каменю - Камінь Довбуша. Сам Довбуш прикотив сюди цю брилу на страх панам, загнав в його вершину сокирку і сказав, що коли з'явиться той, хто вирве зі скелі сокирку, життя у гуцулів стане щасливим.

Від Каменя Довбуша стежка приведе до Печери Довбуша на схилі хребта.

Делятин - одне з найдавніших поселень Прикарпаття. Перша писемна згадка про Делятин належить до 1578 р. В той час населення займалося виготовленням ліжників, рушників, сукна і добуванням солі.

З кінця XIX ст. Делятин стає відомим як курорт.

Село Верхнє (стара назва Княждвір Горішній). Біля села, в урочищі над Прутом є Княждвірський тисовий заповідник - унікальний за своїм науковим і природничим значенням масив. Він взятий під державну охорону ще перед Першою світовою війною, щоб убезпечити від господарського користування ліс, в якому росте зникаючий третинний релікт - тис ягідний.

Родина тисових збереглася ще з юрського періоду мезозойської ери (180 млн років). Вона має лише один рід, в якому сім видів. Єдиний представник цього роду в Європі, Північній Африці та на Близькому Сході - тис ягідний (Тахиs bассаtа).

В заповіднику росте на висоті 320 - 460 м н. р. м. в теплому і вологому кліматі, на багатих глинистих породах. Площа - близько 200 га. Нині тут майже 15 тисяч екземплярів заввишки 1,5 м. Росте поодинці та біогрупами в ярусі підліску, досягаючи середньої висоти 6 м.

Тис надто рідкісне дерево і всюди вимирає. Це пов'язано зі зміною клімату, важко проростає з насіння і знищується людьми вже протягом тисячоліть.

Тверда, пружна, стійка проти всіх відомих шкідників і дуже декоративна деревина тису використовувалася ще в доісторичні часи. Ще кам'яні сокири були з тисовими ручками. В Середньовіччі в Карпатах селяни платили данину феодалам тисом. Так було знищено більш як 100 тисяч дерев цієї цінної породи.

Розташований у мальовничій місцевості на березі Пруту ліс з тисами є найбільшим на Україні заповідником цього цінного дерева.

Коломия згадується в літописах за 1240 р., але археологічні дані свідчать, що на цьому місці ще в X ст. було поселення.

Про походження назви міста є багато версій. За однією з них вона походить від потічка Мия - „ті що живуть коло Мия". Інша - що тут, на березі Пруту, возам, які везли сіль з Карпат, мили колеса.

Географічне розташування на перехресті давньої дороги з Карпат на Київ і водного шляху до Чорного моря сприяло економічному і культурному розвитку Коломиї. Нині вона - один із значних промислових і культурних центрів Прикарпаття.

Коломию по праву можна назвати воротами в Карпати. Близькість гір відчувається тут і в примхах погоди, і в яскравих карпатських сувенірах, в назвах автобусних маршрутів тощо. І не тільки відстанню до гір і зовнішніми прикметами визначається близькість Коломиї до Гуцульщини. Через Коломию провадились зв'язки Гуцульщини з Галичиною й іншими землями. Тут проходила літературна і громадська діяльність багатьох відомих і не дуже відомих людей.

В Коломийській гімназії навчалися М. Павлик, Л. Мартович, В. Стефаник, М. Черемшина, М. Ірчан. Бував тут молодий Іван Франко.

Зв'язки із Коломиєю відтворились у поетичному фольклорі гуцулів, основною формою якого стали пісні-коломийки.

Снятин. Лежить за 100 км від Івано-Франківська. Перша писемна згадка про місто належить до XII ст. Як фортеця він входив до складу Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівств.

Розташований на кордоні Прикарпаття, Буковини і Молдови, Снятин був значним торговим центром. В епоху середньовіччя сюди на ярмарки приїжджали з Волощини, Туреччини, Кримського ханства.

З 1912 по 1927 роки тут жив і працював письменник Марко Черемшина. Бували В. С. Стефаник і композитор М. В. Лисенко.

Лужани - селище міського типу, розташоване за 11 км до Чернівців. Вперше згадується в 1453 році. В Лужанах є унікальна за своєю історико-художньою цінністю кам'яна Успенська церква, найстаровинніша з усіх, що збереглися на Буковині.

Вона споруджена боярином Федором Вітольтом, який, як свідчать документи, купив село у попереднього власника Вранича в 1453 році. Цю дату вважають роком будівництва церкви.

Стаття з книги "Туристські ріки Карпат"
Володимира Захарчука та Георгія Чурчуна