Печера Кристалічна: підземна перлина Поділля
- 250 років пошуку.
- Півтори години у казці.
- Під знаком Кам'яного Буйвола.
- Нерозгадана трагедія.
Свою подорож у підземну казку ми розпочнемо з відвідин Кристалічної, або Кришталевої, печери в селі Кривче Борщівського району на Тернопільщині. Вона першою в Україні обладнана для масового відвідування. Тут фільмувались науково-популярні стрічки "Людина шукає райдугу", "Карст", "Доброкут", "Карстові печери України"; періодично проводяться обласні, республіканські та всесоюзні змагання і зльоти спелеотуристів, численні науково-дослідні та туристсько-спортивні експедиції.
Зручний під'їзд, електрифікована підземна екскурсійна траса, штат кваліфікованих провідників-екскурсоводів роблять мандрівку палацами Кристалічної доступною для всіх бажаючих.
Перші згадки про Кришталеву знаходимо у польських наукових виданнях 1745 та 1783 років, а потім, понад сто років, про неї не було жоднісінької чутки.
У 1908 році науковець М. Орлович та інженер К. Гутковський зробили опис привхідної частини печери і кількох її залів. Але пройшло ще два десятиліття, перш ніж професор Львівського університету археолог Л. Козловський знову проник у перший зал Кристальної.
На початку 30-х років детальним вивченням печери в селі Кривчому зайнявся інженер В. Нехай. Він дослідив ближній район лабіринту і подав його опис та карту в "Путівнику по печері в Кривче" (1933 р.). Тоді ж був прокладений і частково обладнаний перший екскурсійний маршрут під землею, який користувався величезною популярністю.
Під час Великої вітчизняної війни вхід до печери був зруйнований, завалений. У 1961 році учні Кривченської середньої школи і студенти Тернопільського медичного інституту розкопали його знову. У 1961-1963 роках спеціалізований загін комплексної карстової експедиції АН УРСР під керівництвом видатного радянського вченого-спелеолога, нині доктора геолого-мінералогічних наук, професора В. М. Дублянського провів низку наукових досліджень, у тому числі - детальну топографічну і геологічну зйомки лабіринту. Майже дев'ятнадцять важких, небезпечних кілометрів підземних ходів подолали спелеологи. Загальна довжина складної системи карстових порожнин Кристальної виявилася у два рази більшою за відому раніше на території Німецької Демократичної Республіки гіпсову Віммельберзьку печеру, котру доти вважали найбільшою у світі.
Вивчення Кришталевої печери продовжується. Кілька років тому було виявлено другий вхід до неї. З часом екскурсійний маршрут стане довшим, а також зросте його пропускна спроможність.
...Високо над долиною річки Циганки, притоки Нічлави, біліють в облямівці молодих сосняків стрімкі скелясті гіпсові урвища. В одному із них, куди піднімається асфальтована доріжка, міститься вхід до Кристальної.
Перед нами - два з половиною кілометри екскурсійної траси, півтори години шляху у світі казки. Перші 480 метрів "Вхідного" коридору спочатку насторожують кожного відвідувача. Під ногами кольоровими плямами жевріють тьмяні відблиски світильників. Склепіння та стіни вилискують крупнокристалічним темно-коричневим гіпсом, гладенько відшліфованим древніми водами. Ліворуч і праворуч зачаївся морок, ховаючи напівзасипані отвори бічних відгалужень. З кожним кроком зростає напружене очікування чогось незвичайного. Легенька прохолода приємно торкається обличчя (цікаво, що температура повітря у печері стабільна у будь-яку пору року - 10,20С при відносній вологості 84-100%).
Нарешті хід розширюється, і в коридорі "Чудес" з'являються перші дива - на стінах іскряться-переливаються мінливими барвами кристали. Створюється враження, що все навколо покрите блискучим панцирем інею, чудернацькими пальмовими гілками, листям папороті чи тонкою мозаїкою з дрібненької янтарно-коричневої смальти.
Сходинок п'ятнадцять ведуть на дно залу Печера, у якому міг би розміститись двоповерховий будиночок. Тут звідусіль обступають нас щербаті, ламані, розсічені тріщинами брили, а в кожному закутку поміж скель залягла така щільна пітьма, що її, здається, можна різати на окрайці. Звідси в усіх напрямках розбігаються численні ходи, утворюючи заплутаний лабіринт. І екскурсійний маршрут, мов нитка Аріадни, веде в глибини. Враження невпинно змінюються, нашаровуються і знову розпадаються, мов візерунки калейдоскопа.
У низькому, з суглинистим дном, ході "Дикому" над головою нависають скелясті гострокуття, що отримали назву "зуби дракона". Потрапляємо у зал "Затишний" зі сніжно-білими стінами. Величний спокій, дрімотна тиша...
У залі "Скал" без досвіду нелегко відшукати зручну для проходу стежину. На дні - звалище брил, безладне нагромадження кам'яних пірамід, що створюють якийсь тривожний ландшафт.
Паралельно до залу Скал простягнувся коридор Кам'яних бурульок, де із могутнього склепіння звисають вирізьблені водою різні за величиною і формою гіпсові вирости.
І знову щось незвичне чекає на нас у залі "Зоологічному". Ще на підходах до нього погляд зупиняється на чудернацьких рельєфах, вихоплених з темряви променями прожекторів. На стінах, під склепінням, в ущелинах можна розрізнити зображення дельфіна, сови, лисиці, орла, а далі вже якихось цілком нереальних істот, що заповнили всю просторінь залу.
Через кілька хвилин - зал "Завалів". Тут увагу туристів завжди привертають цементні пломби-наліпки на розколинах скель, поставлені у 1928 році. Вони витримали за минулі десятиріччя два землетруси і залишилися цілими, що є вагомим доказом безпечності мандрівки в Кристальній.
Усе далі й далі йдуть кам'яні тунелі, тягнуться у різні боки з "Вузлового коридора", і здається, що немає кінця-краю їх запаморочливим сплетінням. Кожен хід, зал, коридор по-своєму вражає різноманітністю форм, розмірів, химерною неповторною красою.
Ось "Вапняний" зал. Закам'янілі вапнякові нашарування утворюють настільки несподівані композиції, що уява мимоволі переносить нас у світ дитячих казок.
Зал "Комин". Відчуття нереальності охоплює людину на дні цього круглого кам'яного колодязя з прямовисними стінами. Він розтинає всю десятиметрову товщу гіпсів і високо вгорі впирається у плоску плиту. Тут колись вирували води, міліметр за міліметром виточуючи в гірській породі циліндричний отвір.
На південний схід від екскурсійного маршруту проліг лабіринт "Карстової Експедиції" із залами "Нехая", "Академічним", "Втрачених Надій", "Обвальним", "Дружби", "Преси" та лабіринтом "Кам'яних квітів".
Найбільшим у Кристальній печері є зал "Брил". Величність простору у ньому полонить з першого кроку. Мабуть, щось подібне переживав Гуллівер, потрапивши в країну велетнів. Химерними чудовиськами громадяться на дні залу кам'яні брили. У густому мороці високого склепіння безсило ламаються і никнуть леза електричних променів.
Північний район Кристальної печери завершується "Палеозоологічним" лабіринтом. Тут учасники комплексної карстової експедиції АН УРСР виявили велику кількість кісток тварин: песця, куниці, борсука, лемінга, північного оленя, зайця-біляка, білої куріпки та ін. Знахідки підтвердили припущення вчених, що близько 10 тис. років тому клімат на території сучасного Поділля був значно суворішим, ніж тепер, а також думку карстознавців про те, що протягом останніх десяти тисячоліть печера ніколи водами повністю не затоплювалася.
Із Вузлового потрапляємо до Кришталевого коридора. По-різному називають його: підземний квітник, храм краси, кришталеве чудо. Прямовисні стіни вкриті суцільним килимом гіпсових кристалів - білих, кремових, рожево-бурштинових, напівпрозорих. На ньому - розмай кам'яних троянд, ніжних лілей, тендітних чашечок дзвіночків, а також різні кристалічні композиції, яким важко підібрати відповідну назву. Можна годинами стояти у захопленні, і зір не стомиться милуватися дивовижною красою підземного квітника. Ось тут і варто зупинитися на мить, щоб вслухатись у тишу лабіринту. Іноді, за межею вічної ночі, продзвенить живий голос печер: кап-кап...
Наш маршрут підходить до кінця. Як завжди, гостей проводжає одвічний господар цього підземного палацу - Кам'яний Буйвол. Згори, з мороку, зненацька виринає його величезна грізна голова. Він насторожено придивляється до гостей Кристальної печери, ніби хоче запитати: "Хто ти, людино? Добрий гість чи браконьєр, який з молотком та зубилом руйнує кристали, виламує сталактити і бруднить стіни хвалькуватими автографами?" На жаль, трапляються і такі "гості".
Біля Кам'яного Буйвола екскурсія закінчується. Рухаємося до виходу, минаючи закритий для масового відвідування північно-західний район печери, названий першопрохідцями лабіринтом "Скелета". Тут низькі похмурі ходи, якими можна пересуватися лише повзком або ж навпочіпки. Мокре, вкрите липкою глиною дно хапає за руки одяг.
Мовчазні стіни лабіринту були свідками страшної, досі нерозгаданої трагедії... У 1962 році експедиція вже закінчувала топографічну зйомку і завершувала проходження невідомих районів Кристальної печери. І раптом... інстинктивно відсахнулися, завмерли люди... У танцюючих відблисках свічок вони побачили людський скелет. Хто була ця людина? Як потрапила в ніким не ходжений лабіринт? У відповідь - мертва тиша. Нічого не пояснив знайдений біля кістяка позеленілий російський п'ятак, датований 1904 роком, нічого не змогли розповісти і кривченські старожили.
Можна лише припустити, що якийсь сміливець, протиснувшись поміж кам'яними обвалами, проповзши вузькими лазами, потрапляє до невідомої печери. Владно вабить і веде його все далі непоборна жадоба першовідкривача. Непомітно збігає час, пригасає кволий вогник свічки... Час повертатися... Один хід, другий, третій... Де ж вихід? Невблаганно мовчить холодний камінь, байдуже споглядають з мороку німі химери підземелля. Останні спалахи кволого полум'я свічки... А виходу немає... Морок. Безмежний відчай... Жорстока смерть, безглуздо загублене життя.
Мимоволі пригадуються слова французького спелеолога, лауреата Нобелівської премії Норбера Кастере: "Я почав з найгіршого і геть неприйнятного: сам вирушив на підземні пошуки. Але все це через недосвідченість, тому що не усвідомлював небезпеки... Є різниця між мудрою відвагою... і сліпою безрозсудністю, вкрай небезпечною і неприпустимою".
З цим не можна не погодитись. Трагедія, що сталася в лабіринті "Скелета", - грізна пересторога необачним. Печери не дарують легковажності.
Більше інформації про печеру Кристалічна знайдете тут:
