Печера Атлантида

Серед карстових печер України особливе місце займає Атлантида. Вона розташована у схилі мальовничої долини річки Збруч поблизу села Завалля Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Легенда розповідає, що у верхній частині схилу, над печерою, колись стояла невелика церква. Одного дня вона "завалилася" у карстове провалля, після чого село й назвали Заваллям. Про печеру тоді ще не було відомо, однак люди розуміли, що такі явища пов'язані з пустотами у землі.

У 50-х роках на схилі долини був відкритий кар'єр з добування гіпсу. Діяв він недовго, оскільки у вісімнадцятиметровому пласті гіпсу виявили чимало великих та малих пустот. У стіні кар'єру було декілька печерних отворів, які довго залишались непоміченими.

У 1968 р. юні київські спелеологи обстежили ці отвори. За одним із них виявили невелику печеру, що закінчувалася замитими глиною ходами. Щоб розкопати хід, який видавався спелеологам перспективним, організували декілька експедицій. І, нарешті, влітку 1969 р. багатометровий розкоп вивів до зали, що слугувала стартом великої печерної системи. Уже перше поверхове обстеження засвідчило її незвичайність. Чіткі скульптурні форми ходів та залів, що розташовані трьома ярусами, розмаїття чудових гіпсових кристалів різних форм і кольорів - ці та інші особливості ставлять цей своєрідний палац в один ряд з найоригінальнішими гіпсовими печерами України.

Назва "Атлантида", що асоціаціюється з таємничістю та красою, народилась швидко. А ось і точні параметри печери: загальна довжина - 2525 м, площа - 4440 м², об'єм - 11360 м³. Будова її досить складна. Основу просторової структури складають об'ємні й високі галереї нижнього ярусу - так звані магістралі, утворені потужними локалізованними підземними потоками. На цьому ж рівні, в нижній частині гіпсового пласту, розташовані нижчі ходи, названі "підвалами". Вони відходять від магістралей в сторони та утворюють подекуди невеликі лабіринти. На перетині магістралей між собою та з ходами другого ярусу розташовані великі зали, такі як "Динамо", "Покорителів", "Київських спелеологів". Їх площа сягає 400 м², висота - 12 м.

Ходи другого ярусу печери розташовані на 8-9 м вище. Вони є значно вужчими за магістралі (1-1,5 м), але доволі високі й чітко відображають системи тектонічних тріщин, за котрими розроблялись. Ці ходи частіше, ніж магістралі з обох сторін закінчуються тупиками. На деяких ділянках ходи другого ярусу утворюють лабіринтові сітки між магістральними галереями. Ними можна перейти з однієї магістралі в іншу, за що цей ярус отримав назву "Перехідного".

Третій ярус печери залягає ще на 3 м вище, майже під самим дахом гіпсового пласту. Він представлений тільки двома невеликими ходами.

Морфологія ходів, галерей та залів Атлантиди не значною мірою порушена процесами руйнування та має чіткий скульптурний вигляд. Аналіз просторової структури печерної системи та її морфологічного вигляду дозволяє відновити важливі особливості руху підземних вод в геологічному минулому, з'ясувати походження печери та історію її розвитку.

Надзвичайно цікавими є вторинні відклади у печері. Вони представлені різними генетичними типами.
Гравітаційні відклади пов'язані з обвалами породи у стелі порожнини (частковим обвалом) та з провалами (повним обвалом перекриття печери). Обвально-гравітаційні відклади представлені уламками та глибами гіпсу на підлозі печери, а провально-гравітаційні - великими провальними тілами, які складаються з глиб і глинистих утворень, що залягають над гіпсами. Такі провальні тіла розділяють печерну систему на окремі фрагменти.
Водно-механічні осади утворюються шляхом відкладання механічних часток, що їх приносить вода. М'який заповнювач, що займає 2-5 м, залягає у ходах, галереях і залах магістрального ярусу. Шурфування заповнювача засвідчило, що будова його розрізу досить складна. Шари глини, алевриту, піску і гальки, які чергуються, відображають зміни гідрогеологічних умов в масиві за останні 700-800 тисяч років. Наприклад, вивчення розмірів часток в осадах дозволяє реконструювати швидкості та розхід потоків, що діяли в печері в період накопичення шару. Вивчення ж мінерального складу зерен дає можливість прослідкувати шляхи їх перенесення, виявити області живлення тощо.

Хемогенними називають відклади, які утворились хімічним шляхом при випаданні осаду з розчину. Ці відклади є найбільш видовищними у печері Атлантида. Розмаїття гіпсових кристалів, що виросли на стінах і стелях печери завдяки наявності озер, перенасичених сульфатом кальцію, робить печеру унікальним мінералогічним музеем. Від тоненьких голочок, що утворюють мініатюрні, але густі зарості, до величезних, в 1,5 м довжиною, кристаличних агрегатів - такий діапазон розмірів гіпсових кристалів цієї печери. Багатство мінеральних форм та кольорів кристалічних утворень здатне вразити будь-кого. Емоції та ассоціації, викликані спогляданням цих чудових витворів природи, певною мірою зосереджені у назвах гротів та залі: "Ніжність", "Квітів", "Золотої осені", "Червоних маків", "Снігової королеви", "Храм Богів" тощо.
Детальні карстолого-спелеологічні дослідження, проведені в печері Атлантида Інститутом геологічних наук АН УРСР і його дослідним підприємством, надали чимало цінної наукової інформації про закономірності розвитку печер, історію геолого-геоморфологічного утворення території. Історія розвитку самої печерної системи служить основою для вивчення величезних гіпсових печер Придністров'я.
Формування печери Атлантида почалося ще наприкінці неогенового періоду, коли нинішньої глибокої долини річки Збруч ще не існувало, а долина Дністра перебувала у початковому стані, маючи вигляд широкої рівнини. Тріщинами гіпсового пласту рухались напірні води, розчинна дія яких перетворювала тріщини у великі карстові канали. Врізання долини Дністра та його лівих притоків (у тому числі й Збруча) викликало відкриття гіпсового пласту та печерної системи, основні риси якої вже були сформовані. Цей етап дії вільних водних потоків супроводжувався накопиченням пласту м'якого заповнювача та початком обвало- та провалоутворенням. В умовах слабопроточних підземних озер виростали гіпсові кристали. Подальше заглиблення річкових долин призвело до повного осушення печери. І протягом довгого часу вона існує в близьких до сучасних умовах.
Отже, печера Атлантида є комплексною геологічною пам'яткою природи, яка володіє значною науковою та естетичною цінністю.

вхід у печеру

Copyright (с) 1996 by BitterNet