Поход в Карпаты: Наивысшими вершинами

Враження від Карпат приголомшливі, позитивні і сильні, не зважаючи на погану погоду. Найвищі вершини були сховані в тумані, политі дощем та овіяні неслабким вітром, тому з боку фотографічної творчості нам не дуже пощастило, але звіт я обов`язково напишу і викладу на ваш форум, хоча б з тими фото, які є. Єдина перешкода – труднощі з українською мовою, бо я вільно думаю лише російською. Вагаюсь, чи треба натужитись та писати українською, чи вільно викласти все російською. Ну і вас, звісно, цікавить відгук про організацію тура. Все чудово. Дуже дякуємо, від всієї сім`ї! Гарно спланований маршрут (хоча «оглядовий» день в районі озера Бребенескул «випав» за погодними умовами). Нормальне харчування, спорядження. Окрема подяка інструктору Ігорю (на місці, на жаль, не було сил і часу висловлювати емоції) – приємна в спілкуванні людина, гарний інструктор, є краєзнавчі знання, не зважаючи на молодий вік. Тверда п`ятірка! Ну і другий хлопець Ілля теж чудово вписався до компанії. Всім дякуємо! А деякі маленькі «мінуси» були пов`язані особисто з нашими звичками, як то: вага спорядження та їжі. Але це вже не стосується вашої організації, просто ми вже створили свій стиль мінімалізувати вагу - нічого зайвого, беремо сухі овочі і фрукти, замість пляшок тушонки - суху ковбасу, не беремо лопату, а користуємось лише сокирою, і т.і. Але повторюю – це не ваші недоліки, а наша непідготовленість до іншої ваги рюкзаків. В цілому – все сподобалось! Наступного року плануємо сплав Дністровським каньйоном. Якщо реалії життя не внесуть свої корективи, звернемось обов’язково до вашого агентства.

Приєднуюсь до слів Олексія!Похід був неперевершений!Чудова команда:гори об'єднують людей спортивних, ініціативних,активних, вмілих, веселих, ерудованих, прихильників здорового способу життя,такою була і наша команда! Дякую вам, хлопці, за допомогу і поради,особлива подяка нашій хазяєчці Юлі ,моїй сусідці в наметі Маринці)))Окремо скажу про вельмишановного і високоповажного пана інструктора Сашка))))Ця людина зробила наш похід комфортним, яскравим, різноманітним, насиченим, усе організовано просто чудово,смачні сніданки,вечері,перекуси теж його заслуга. Дякую, Саш, за веселі жарти, ігри, за терпіння і привітність, за вичерпні відповіді на запитання, за чудові фото і за ложку згущика (і немиті казанки )))) )...Єдиний мінус,це ностальгія після походу...за чудовими краєвидами, за затишним наметиком, за крижаними потічками, за усміхненими обличчями товаришів, за дорогою...Мрію повернутись)))

Доброго дня всім учасникам цього чудового походу!Перш за все, хочу подякувати нашому "пану інструктору" Олександру (аkа kamyanets) за впевнене керівництво та цікавий підхід щодо оптимізації маршруту! Також велика подяка всім членам турклубу, причетним до організації!

Ніч…за вікном шелестить дощ, в кімнаті мерехтить голубий екран монітора, я закриваю очі, намагаюсь зібрати весь калейдоскоп подій, вражень, обривки фраз в єдине ціле,  переношусь на декілька днів назад.
На вулиці жара, в мене на руках білети і чеки, вдома – зібраний рюкзак. «Миколина погода» прогнозує дощі і грози на Закарпатті, «Хм, потрібно буде забігти в магазин за чохлом для рюкзака».Невеликий переїзд в Одесу і я вже їду в поїзді по дорозі в Тернопіль.Ранній ранок, я на пероні, куди йти? Інтернет каже, що до автовокзалу рукою подати…виходжу через головний вхід, бачу невелику чергу бажаючих добратись до автовокзалу, сідаю в таксі…хвилин 15 машина виляє по вузьким вулицям і висаджує мене біля забудови. Включаю інтуїцію, знаходжу вхід, пробираюсь до каси і купляю завітний білет до Івано-Франківська (або просто Франківська, як кажуть місцеві). Тепер настав час гарно оглянутись и придивитись до аборигенів – шумні, говіркі, веселі. В автобусі сусід Діма, дальнобійник, всю дорогу розказує про свою сім’ю, якість доріг по всій Україні и про переваги віддиху в Ялті. Помалу привикаю до української мови.Ура, доїхали, я, як завжди, запізнююсь, перестрибую декілька поворотів, набираю швидкість на пішохідному переході і бачу свою групу, невелика, всього 6 чоловік, на лицях явно застив нудьгуючий вираз. «А де ж радість і передчуття майбутніх перемог?». Погрузились в бус, рушили, дороги, як і всюди, ямка на ямці, латка на латці. Народ мовчить, розмова то і діло намагається якось склеїтись, водій викидає черговий жарт, обстановка розряджається. Відбувається перше знайомство, названі імена, міста і країни.Отже,День перший… Перша стоянка в Квасах, ми випили мінеральної води, дружно зжували всі бутерброди нашого інструктора Арсена і розібрали продукти. Ех, мій рюкзак, став помітно важчим, але душу зігріває думка про всі запаси цукерок, хвали і щербету, що перемішались із моїми речами. Перша висота далась насилу, наша Алла намагалась відмовитись від божевільної ідеї йти найвищими вершинами, але сила волі, наші вмовляння и навколишня краса взяли своє, ми відправились далі. Перший дощ ми перечекали в лісі, перший табір розбили біля сироварні, де відбулось перше знайомство з коровами – пилососами и вівцями – дзвіночками, а також знаменна зустріч з Василем, місцевим пастухом, який перецілував майже всю прекрасну половину нашої групи, що не встигла сховатись в палатках. Заснули ми під пісні наших сусідів и приємну мелодії так і не ідентифікованого музикального інструмента.День другий… Погода нас балет, ми покоряємо г. Петрос чи ПІтрос. Ввечері, добре повечерявши, гріючись біля багаття, ми дивимось на гру блискавки і вітру на горизонті, слухаємо трелі солов’їв, спостерігаємо за «лижником», що хизується в червоних штанах, і обурюємось, побачивши лисого 2-хметрового «єнота-полоскуна» в питному джерелі.День третій…був посвячений г. Говерла:- ранок, світанок з видом на Говерлу, для нас трьох він почався з чашки кави майже на вершині г. Петрос… а для другої половини табору – осадою наших наметів напівдикими кіньми;- день, Говерла власною персоною, поливала дощем і підстьобувала вітром;- вечір, підйом на г. Турклу і, звичайно, Говерла, освічена променями західнього сонця.Третій день запам’ятався пронизливим вітром на оз. Несамовитому, процедурою вмивання в озері і зустріччю з вище вказаним «лижником» (бідний молодий чоловік, побачивши трьох прекрасних дів на вершині г. Туркул в паніці оббіг нас і збіг вниз).День четвертий…сирість, вітер, швидкі хмари, відчуваєш себе їжаком в тумані, перехід  до г. Піп Іван чи Піпіван.Пройшовши через кам’яних охоронців, водоспади і дрімучий казковий ліс, ми розбили табір, а вірніше, розбрелись по периметру всьої не менш казкової поляни. Вночі нас поливало дощем і будило дзвенінням дзвіночків місцевих корів.День п’ятий… «чорничний день»…виспавшись, добре поснідавши, ми відправились на фотополювання за вівцями. Полювання якось не вийшло, але чорниці, бринзи, вурди і будза ми наїлись від пуза. Ввечері ми спустились в стаціонарний табір, де надзьобались соняшникового насіння, відмовились від чудесної Пашиної пропозиції разом покупатись в душі і лягли спати, ділячись загальними враженнями і наступними планами.День шостий…рафтинг, ледь потрясло і облило, рясний обід, подяка Іванці, приємний душ, жаль що сусідський…намети зібрані, рюкзаки запаковані, попереду довга дорога додому…
…високі пологі вершини, глибокі і чисті озера, швидкі гірські ріки, соковита трава, ласкаве сонце, хмари...грибний дощ…погода в душі, а не на вулиці…
Відкриваю очі…я вдома…одночасно і сумно і смішно…невже так може бути?!

Минуло лише декілька днів після подорожі, а я вже переглядаю список пропонованих турів і планую наступний виїзд. Про подорож у Карпатиз наплічниками, ночівлями у наметах я давно мріяла та врешті реалізувала. В силу того, що я мешкаю в Івано-Франківську, я досить часто буваю в горах, але це подорожі автомобілем на вихідні з ночівлею у будинках з усіма умовами, а тут …Уже на початку я хотіла повернутись назад. У групі я була найстаршою, решту учасників були у віці моїх дітей. Сонце, яке нещадно пекло у перший день, важкий наплічник та ритм ходьби моїх товаришів по подорожі злякали мене. Я запропонувала інструктору, що повертаюсь додому, але він відповів, що у нас є час і ми нікуди не поспішаємо, тобто група може чекати, а я можу рухатись звичним кроком. З теплотою та подякою я згадую свою групу – вони запропонували забрати харчі, які ми розділили у Квасах, щоб мені було легше йти. Взагалі, протягом усіх переходів вони були поруч, готові простягнути руку допомоги. Коли я спускалась з Петроса, то Наташа з Миколаєва та Павло йшли поряд. Таня та Наташа з Києва теж готові були завжди подати руку, підтримати. Дівчата постійно були усміхнені, жартували та реготали, не зважаючи на погоду та труднощі. 

Окрема подяка інструктору – Арсенові Корецькому. Такі молоді люди – здорові, спокійні,виважені, патріоти своєї країни, які знають її історію, - це гордість України. Арсен, не дивлячись на свій юний вік, умів прийняти рішучі, розумні чоловічі рішення, дбав про безпеку групи. Велике спасибі йому, його батькам, що виховали такого сина, та Турклубові за досвідченого інструктора!Залишилось описати свої враження від самого походу. Тут замало буде слів – хто був у Карпатах, той мене зрозуміє, а хто не був, той нехай спробує хоча б на 3 дні поїхати в гори, побачити і відчути усе. Ваші усі думки, проблеми, негаразди залишаються у попередньому вимірі, а тут потрібно йти, любуватись краєвидами, черпати повітря на повні груди, смакувати джерельною водою, зносити усі примхи природи і дійти цілим і неушкодженим до наступного місця ночівлі. Один з туристів, з якими ми ночували поруч, сказав, що на четвертий день перебування у поході, людина встає як на роботу. У мене не було такого відчуття – було важко, я не буду цього заперечувати, але кожного дня було очікування чогось нового і перехід через чергову межу напруги.

Останнім часом Західна Україна притягує все більше туристів, як наших, так і «закордонних». Інфраструктура, що розвивається, дешеві ціни на хостели, національний колорит, що став модною «фішкою» у всьому світі, незіпсована цивілізацією  природа і популяризація в ЗМІ, новизна і відносна насиченість натовпами «культурно-відпочиваючих» - от складові її привабливості.Якщо чесно, наслухані про вічну домовитість цих місць, ми з самого початку відносились до походу з певною долею скептицизму і самі не очікували, що природа, гори і небо настільки заполонять і зачарують нас.Але все краще по порядку. П’ятниця, 3 липня 2009 р. Поїзд Харків-Івано-Франківськ, 29 годин дороги для відпочинку від роботи, накопичення сили і моральної підготовки. Ранній ранок на вокзалі в Ів.-Франківську (5 ранку), в 8:15 знайомство з інструктором Ігорем і його супутником Ілльою, обидва з Тернополя, хороші, підготовлені хлопці. Ігор: худий, витривалий, спокійний лукавий погляд, треновані ноги: - це те, що зразу кидається в очі. Ілля: добрий, веселий і балакучий.Вийшло так, що ми виявились єдиними бажаючими на цей тур – «Найвищими вершинами (хребет Чорногора) – 05.07 – 10.07.2009», тому нам дозволили за тиждень до терміну взяти із собою 13-літнього сина Микиту, чому він сильно зрадів, наївний. Спокусився піти на Говерлу, не беручи до уваги наші розповіді про труднощі і поганий прогноз погоди.Дизельний потяг на Рахів, не спішачи, плівся по звичному для наших очей лісостепу, із звичними же будиночками, похиленими парканами, убогими, облупленими станціями. Але поступово місцевість «опаргобилась», показались гори, ніби заточені тупи, із зазубринами ножем, де ллються кам’янисті гірські річки, спокійні зараз, але норовливі і руйнівні в період сильних ливнів.Потяг пірнав в тунелі, і в темряви ми з певної опаскою і цікавістю намагались представити, що нас чекає в незвичному (після Кримських гулянь) поході. Тим більше, що справджувались наші найгірші передбачення – небо «закондубасилось», пішов дощ, і прийшлося викласти поближче дощовики. В Яремче вже відчувався місцевий колорит дерев’яних будівель, черепечної крівлі, і щиро-української мови. Із географічних назв, що запам’ятались: смішне – гора Хом’як, прикордонні з Румунією Мармороси і ріки Чорний Черемош, Чорна Тиса.Похилі гори, повністю вкриті лісом. Білі, охайні будиночки з рудими черепичними і шиферними дахами.Ось і село Кваси. Вигружаємось. На Старт!

Враження від походу суто позитивні, сподобалось абсолютно все, гори, природа, погода, компанія, а також все те, що зв’язано з організацією і проведенням походу. Тим більше, відносно походів по горах у мене є з чим порівняти, був досвіду походу по Кримським горах в квітні-травні 2008 року, з другою організацією, ще тоді я вирішив, що обов’язково сходжу в похід в Карпати цього року. Коли прийшов час, то довго вибирав між пропозицією походу по двох тисячникам від вже знайомої організації і вашої пропозицією, в них мене приваблювало знайомство з даною організацією і відсутністю передоплати, у вас більш нижча ціна. Спрацював меркантильний інтерес,  і вибір був зроблений на вашу користь, про що я ні на хвилину не пожалів.Тиждень відпустки, взятий спеціально для походу, пройшов просто чудово, як доказ того, мажуть, що ні разу за тиждень не виникло думки про роботу, и про якісь побутові проблеми, все залишилось десь в стороні, а я занурився в другий світ, більше прекрасніший, ніж повсякденне життя. Часом, звичайно, було дуже важко, фізично, але даний момент я пояснюю виключно недостатнім рівнем моєї фізичної підготовки, який я урочисто поклявся самому собі вивести на потрібний рівень.В загальному, враження, отримані від походу, перевершили очікувані, не знаю як для інших, а для мене це рідкість. І успіх цього заходу, я вважаю, на 50 % зобов’язаний природному фактору, і на 50 людському.

Можу сказати одне – було незабутньо, чудесно, прекрасно, захоплююче! Особисто мій, то це перший похід! Мені було неймовірно цікаво! Від виду гір просто щелепа відпадає, так гарно! Правда от що важко, то це рюкзак, але на другий день стало легше! Класний спуск з Петросу, хоч і екстремальний, зате весь світ видно як на долоні! Можу сказати, що я «стрибала в хмарах», просто верхівка була в хмарах – і це прикольно! Озера як дзеркала – чисті і незаймані, а ще холодні…бррр! Сподобались Великі Кізли, сподіваюсь правильно написала, там на краєчку каменя просто неймовірно красиво, хочеться сидіти весь день до ночі, думки йдуть в небо! Сподобались барани, коні, які ледь не з’їли мій рюкзак, чорниця, малина, гірські струмки, “Вухатий Камінь, камінь у вигляді вказівного пальця в небо, кастер, моя команда і дякуємо нашому інструктору Андрію за все! Ще дуже смачно і ситно годували! Дякую клубу.