Історія Дністра як водного шляху
Історія Дністра як водного шляху сягає в глибоку давнину. Ще Геродот згадував про р. Тірас (стародавня назва Дністра).
Дністер бере початок на північних схилах Карпат, з гори Розлуч, поблизу с. Вовчого Львівської області. Спустившись з висоти близько 900 м над рівнем моря, річка гірським потоком прокладає собі шлях по Передкарпаттю, пересікає південно-західний край Подільської височини, протікає по межі України з Молдавією, потім вступає на її територію і значною судноплавною річкою впадає у Дністровський лиман знову на території України. Довжина річки 1362 км, площа басейну 72100 кв. км. Походження назви "Дністер" остаточно не з'ясоване. Гадають, що перша частина її походить від слів "Дана", "Дна", "Дон", що що означають "південний". Отже, Дністер - "Південна річка". Є й інші думки щодо походження його назви.
Басейн Дністра межує на півдні і південному заході з річками, що несуть свої води в Дунай, - Тисою і Прутом, на заході і північному заході - з притоками Вісли Саном і Західним Бугом, на півночі - з правими притоками Прип'яті Стиром і Горинню і на сході - з Південним Бугом і його притоками.
Ліси в басейні річки вкривають схили Карпат, а вершини їх зайняті луками - полонинами. В горах на висоті переважають хвойні породи дерев, а нижче - листяні. У рівнинній частині басейну Дністра лісів небагато, переважають листяні породи: дуб, ясен, клен, липа, граб, у західній частині Поділля зустрічається бук. Лісистість становить 13,2 % площі басейну, заболоченість - 1,5 %, озерність - 0,5 %.
Русло Дністра дуже покручене. Річкова сітка розвинута нерівномірно. Найгустіша вона у верхній частині басейну, особливо правобережній, де Дністер приймає велику кількість багатоводних приток, що беруть початок у Карпатах. Притоки, що починаються на Розточчі або Подільській височині, - маловодні. У середній течії Дністер приймає переважно ліві притоки, а в нижній їх дуже мало.
У верхній частині (до м. Самбора) Дністер - типова гірська річка, що тече у вузькій долині між скелястими стрімкими берегами. Вийшовши на рівнину, Дністер в межах Сансько-Дністровської низовини тече широкою заболоченою долиною, течія його стає спокійнішою. У середній частині в глибокій вузькій долині в руслі Дністра на поверхню виходять щільні вапняки і пісковики, а нижче Кам'янця-Подільського - кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти), які біля селища Ямполя утворюють пороги. Нижче Дубоссар Дністер має широку заплаву, порізану численними протоками, озерами. Долина річки тут досягає 8-16 км. Найнижча частина Дністра розташована в межах Причорноморської низовини.
Дністер несе багато води. Підвищена водоносність пояснюється тим, що верхня частина його басейну розташована в Карпатах. Саме там починаються численні і багатоводні праві притоки Дністра, що впадають у нього на дільниці від витоку до р. Бистриці Надвірнянської. Вони починаються на висоті від 800 до 1500 м і надають на цій дільниці режиму верхнього Дністра рис, властивих гірським річкам.
Стік Дністра характеризується майже безперервним чергуванням паводків, які проходять по річці як навесні, так і влітку та восени. Високі паводки викликаються раптовим таненням снігу, дощами, а влітку сильними зливами. Літні паводки по висоті часто перевищують весняну повінь. Води Дністра під час паводків несуть багато наносів.
Нижче Самбора, де Дністер вступає на Сансько-Дністровську низовину, під час високих рівнів частину своєї води він віддає у Вишню (притоку Сану). Тут колись проектували з'єднання Дністра каналом з річками басейну Вісли.
Глибоко врізався Дністер у гранітну основу Подільської височини, місцями тече неначе у глибокому каньйоні. Високі скелясті береги іноді нагадують гірські хребти. На берегах виходять на поверхню шари вапняку, глинистих сланців, пісковиків. Місцями річище завалене камінням.
Дністер приймає 386 приток, з них найголовніші: праві - Стрий, Свіча, Лімниця, Бистриця, Реут, Бик; ліві - Стривогір, Гнила Липа, Золота Липа, Стрипа, Серет, Збруч, Смотрич, Ушиця, Мурафа.
Використовувався Дністер як джерело гідроенергії, для водопостачання, зрошення, судноплавний від гирла до м. Галича. Основні пристані: Галич, Заліщики, Хотин, Стара Ушиця, Могилів-Подільський, Ямпіль, Сороки, Рибниця, Дубоссари, Григоріополь, Бендери, Тирасполь.
У верхній течії Дністра, на лівому його березі, розташоване м. Самбір Львівської області. За стародавніми переказами, засновниками міста були жителі Старого Самбора, зруйнованого в 1241 р. монголо-татарськими ордами. Збудоване на цьому місці згодом поселення Погонич у XIV ст. перейменували на Самбір (Новий).
У Самборі збереглися залишки фортечних валів XVI-XVII ст., пам'ятки архітектури: міська ратуша (1668 р.), католицький костьол (1503 р.), мисливський будинок короля Стефана Баторія (XVI ст.).
Проти Самбора, на Дністрі, майже на 3 км простягнувся острів. По берегу річки широкою смугою розкинулися плавні. Тут випасають худобу, полюють, заготовляють сіно. Заплавні луки в цьому районі перехрещені сіткою обвалованих каналів, і в суху пору року вони є чудовим пасовищем.
Однією з лівих приток Дністра у верхів'ї є Верещиця (довжина 92 км). Вона бере початок на Розточчі. Річка Верещиця одержала назву від вересу - чагарника з дрібним листям, який утворює суцільні зарості - верещатники.
З правих приток Дністра відзначимо Бистрицю. Довжина її 72 км. Ліси в басейні річки займають 30 % площі. Сама назва "Бистриця" свідчить про стрімку течію. Недалеко від впадіння в Дністер Бистриця приймає праву притоку Тисьменицю, довжина якої 49 км.
На березі покрученої Тисьмениці, у передгір'ях Карпат, існувало значне в старі часи містечко Бич. За часів монголо-татарської навали воно було зруйноване. Мешканці спаленого Бича стали невільниками татар. Пізніше татарський хан дозволив бичанам будувати оселі над соляними промислами. Основним видом занять населення було ткацтво та виварювання солі з соляної ропи, яку видобували з надр землі. Так і виник Другий Бич. Згодом місто почали називати Дрогобич.
У середині XIX ст. недалеко від Дрогобича почалися розробки озокериту, пізніше - нафти і горючих газів. У 1900 - 1910 рр. в місті виникли нафтопереробні підприємства.
За 8 км від Дрогобича розташоване прикарпатське селище міського типу Стебник. Воно відоме з XIV ст. З давніх часів місцеве населення Прикарпаття само для себе видобувало сіль. У 1848 р. у Стебнику збудовано першу соляну шахту, де видобували кухонну сіль. Наприкінці третьої чверті XIX ст. в Стебнику відкрито значні запаси калійних солей. Вони утворюють тут кілька шарів з прошарками кам'яної солі і соленосних порід. Стебницька калійна сіль на відміну від калуської (Івано-Франківська область) являє собою майже готовий продукт.
О. М. ЮДЕНИЧ
"По ріках України"
