Горганская Цитадель

Цена: 2410 грн

Длительность: 4 дня

Заказать тур

Ваше имя

Телефон

Колличество участников

Дата начала

Если у вас есть вопросы, пожалуйста, позвоните нам

+38 096 212 40 71

Горганская Цитадель

Самое каменное место карпатьских вершин - горный хребет Горганы. Настоящая цитадель, настоящая защита горного массива камьянимим склонами. Во время Первой мировой войны, здесь простирался перевал Легионов польского войска, и оставил за собой историю героической обороны местных окрестностей. Вы почувствуете дух воинов, забудете, что такое цивилизация, и будете наслаждаться полной свободой гор.

Отдельными островками впечатлений будут:

перевал Легионов с его драматической и героической историей, а также остатки оборонительных линий І мировой войны;
каменные россыпи и заросли горной сосны на хребтах Тавпиширка и Сывуля;
самая высокая вершина массива Горганы - г. Сывуля (1836 м);
истоки р. Быстрица Надворнянская на пол. Рущина;
табуны коней, что будто дикие мустанги пасутся на карпатских полонинах.

Отдельными островками впечатлений будут:

перевал Легионов с его драматической и героической историей, а также остатки оборонительных линий І мировой войны;

каменные россыпи и заросли горной сосны на хребтах Тавпиширка и Сывуля;

самая высокая вершина массива Горганы - г. Сывуля (1836 м);

истоки р. Быстрица Надворнянская на пол. Рущина;

табуны коней, что будто дикие мустанги пасутся на карпатских полонинах.

Включено в цену

работа инструкторов
прокат палаток и общего снаряжения
питание согласно с программой
трансфер согласно с программой

Цена не включает

прокат личного снаряжения
страховка

Встреча группы на железнодорожном вокзале г.Ивано-Франковск в 08:00 утра. Как добраться на тур?

встреча группы на железнодорожном вокзале

переезд в с. Быстрица

легкий перекус, приготовление к походу

переход с. Быстрица - р. Рафайловец - пер. Легионов, 11 км

обед-перекус

разбивка лагеря, ужин

завтрак, сбор лагеря

переход пер. Легионов - хр. Тавпиширка - пол. Рущина, 14 км

обед-перекус

разбивка лагеря, ужин

завтрак, сбор лагеря

переход пол. Рущина - г. Сывуля - г. Лопушанка - г. Игровец - г. Высокая, 15 км

обед-перекус

разбивка лагеря, ужин

завтрак, сбор лагеря

переход с. Середняя - радиальное восходжение на г. Середняя - с. Стара Гута, 12 км

обед-перекус

переезд в Ивано-Франковск

выезд домой.

Обратное отправлениэ нужно планиривать из Ивано-Франковск после 18:00. Как выехать домой?

Одежда и обувь:

Ботинки для летнего трекинга
Перчатки
Запасная обувь
Носки
Термоштаны
Шорты
Фудболка
Свитер легкий
Теплая кофта или пуховик
Дождевик
Шляпа и перчатки
Теплые руквицы

Снаряжение:

Рюкзак малый
Гермомешок для вещей в походе
Фонарик
Фляга
Вещь для сидения
Трекинговые палки
Нож
Зажигалка
Спальный комплект (спальник+коврик) (Аренда)
Рюкзак основной (Аренда)
Гамаши (Аренда)
Личная посуда: металлическая или пластиковая (чтобы не разбилась) тарелка, ложка, кружка

Другое:

Аптечка индивидуальная
Личные документы

Погода и природа. Когда лучше идти в поход?

Погода может меняться несколько раз в течение дня от жары в грозы с градом. Сверху на горный хребте преобладает сильный ветер, поэтому обязательно нужно иметь витронепродувний одежду.
В солнечный день можно очень быстро обгореть, поэтому необходимо иметь панамку и крем от загара.
Ночью температура значительно опускаться. Желательно иметь перчатки, шапку, теплую одежду для ночевки.

Дождь может выпасть непредсказуемо даже если прогнозують солнечный день. Нужно быть готовым к движению во время дождя. Нужны дождевик или пончо для себя и рюкзака.

В мае походы тяжелые из-за критической изменчивость погоды и возможную наличие снега на маршруте. Поэтому вещей надо брать побольше, а маршруты мы предлагаем облегченной сложности. Основная достопримечательность - крокусы, контрастные виды хвойных лесов, зелени и снега.

В июне погода теплая, но все еще бывает довольно прохладно и дожди. Только в первой половине июня можно увидеть розовые горы - цветет рододендрон. Розовый оттенок просматривается на несколько десятков километров вдоль хребтов. Световые дни длинные.

С июня по сентябрь в долинах можно пообщаться с пастухами, попробовать и приобрести молоко, брынзу, будз, вурду.

В июле и августе погода теплая, с неожиданными дождями. Есть черника и малина, можно собирать белые грибы и травы на чай.

В сентябре холодает и начинаются дожди. Время собирать белые грибы, и с середины месяца- бруснику.

Больше о сезонах в Карпатах.

Упаковка рюкзака. Собственная палатка

Литраж рюкзака от 60 литров для девушек и 70-80 литров для ребят.
При выезде из дома обязательно нужно оставить место на общее снаряжение и продукты. Если количество мущин равна или больше количества женщин, то общее снаряжение делится только среди мущин по 3-3,5кг, продукты делятся между всеми по 1 кг на человека в день. Если в группе только женщины или мужчины, то и груз делится поровну, і вес общего снаряжения будет около 2-2,5 кг, продовольствия - 1 кг на человека в день.
Например, на 6 дневный поход нужно иметь место и быть готовым нести 7-9 кг веса кроме личного снаряжения.
В первые дни вес рюкзака большой. Берите самые необходимые вещи согласно рекомендованного списка одежды и снаряжения. Чтобы было легче не берите большое количество кремов, пенок, шампуней, несколько комплектов чистой одежды. Достаточно иметь одну футболку, штаны, на все время похода и одну на смену после спуска в цивилизацию. Ваша новая футболка станет такой же потной как и предыдущая течение первого получаса ходу.
Не берите заначки продуктов и алкоголя. Мы разработали калорийное, разнообразное и питательное меню проверено во многих походах. Пищи будет достаточно. Во время активной части похода потребления алкоголя запрещено, и мы не рекомендуем употреблять алкоголь во время отдыха. Это уменьшает скорость движения команды и может провоцировать конфликты в группе.
Рекомендуем иметь все указанное в списке одежды и снаряжения.
Читайте также о снаряжение на прокат, а также правила упаковки рюкзака.

Мы с особым вниманием относимся к собственным палаток участников.
Палатки Турклуба от производителей Fiord, Nansen, Terra Incognita.

Весят около 1 кг на человека для тройки и 1,5 кг для двойки, с алюминиевыми, преимущественно внешними для скорости сборки дугами, небольшими тамбурами, изготовленные из материалов устойчивых к сильных ветров и ливней.
Если ваша палатка имеет худшие характеристики и больший вес, настоятельно рекомендуем воспользоваться нашими палатками. Это лишний вес, который ложится на плечи всей группы. Мы также не сможем обеспечить ремонт такой палатки. Для наших палаток у нас есть ремнабір. Брать собственную палатку мы рекомендуем если вас двое или трое.
Для участников, которые присоединяются по одному, это особенно острый вопрос - принимая собственную палатку вам точно придется нести его самому и жить в нем одному. При этом вес общего снаряжения и еды для вас не будет уменьшена. Стоит ли комфорт проживания в своей палатке дополнительного веса на своих плечах, решать вам.

Особенности питания

В походе мы готовим пищу в общем котле, или пакетов индивидуального питания.

Если вы особенности питания нужно заранее предупредить менеджера по приему заказов и повара на туре. Мы можем подать вам блюдо без указанного ингридиента. Особые продукты из вашего рациона рекомендуем взять с собой самостоятельно.

Для вегетарианцев обычно практикуем подавать те же блюда, которые готовятся для всех, но без мяса, с дополнительной порцией сыра.

В походе мы готовим пищу в общем котле, или из пакетов индивидуального питания.
Если у вас есть особенности питания нужно заранее предупредить менеджера по приему заказов и повара на туре. Мы можем подать вам блюдо без указанного ингридиента. Особые продукты из вашего рациона рекомендуем взять с собой самостоятельно.
Для вегетарианцев обычно практикуем подавать те же блюда, которые готовятся для всех, но без мяса, с дополнительной порцией сыра.

Больше об организации питания в походе.

Состав участников, уровень подготовки и психологические аспекты, путешествие с детьми

Количество участников в группе 5-12 человек, в праздничные даты до 20 человек.

Обычно в группе количество девушек превышает количество мужчин. Пишем это для того, чтобы привлечь к участию ребят :).

По возрасту участники преимущественно 20-40 летние. Бывают исключения, но с людьми, которые выходят за возрастную границу проводится дополнительное собеседование.

Физическая подготовка и сложности туров.
С людьми с избыточным весом мы проводим дополнительные собеседования по участ. Бывало мы предлагали сплавы или краткосрочные радиальные прогулки в горы учитывая физиологические особенности участника.

Опыт участников бывает разным. Новичкам мы советуем сначала сходить в краткосрочный поход на 3-4 дня.Традиционно, участвуют молодые офисные работники со средним уровнем физической подготовки. В повседневной жизни они занимаются утренними пробежками, шейпингом и т.п.

Есть хорошее старое правило «караван движется со скоростью самого медленного верблюда». Так же стараемся делать и мы. Такое движение дает возможность сплотить команду, пройти маршрут всей командой, создает дружескую атмосферу поддержки и взаимопомощи.

Идя в поход дней на 5-10 нужно быть готовым к длительному контакту с ограниченным количеством участников.

Так, советская литература описывает, что особенно напряженными являются 4-5 день похода, в это время напряжение достигает пика, участники раздражаются из-за мелочи. К этому следует быть готовыми и стараться сгладить напряжение. Также, раздражительность поднимается под вечер, когда все уже замучены, а еще нужно приготовить еду и разложить палатки. Поэтому, учитывая эту специфику походов, стоит особое внимание уделить тщательной подготовке собственного снаряжения и оптимизации собственного груза, который будет меньше вас изнурять.

В походе на дней 5-10 нужно быть готовым к длительному контакту с ограниченным количеством участников.
Так, советская литература описывает, что особенно напряженными являются 4-5 день похода, в это время напряжение достигает пика, участники раздражаются из-за мелочи. К этому следует быть готовыми и стараться сгладить напряжение. Также, раздражительность поднимается под вечер, когда все уже замучены, а еще нужно приготовить еду и разложить палатки. Поэтому, учитывая эту специфику походов, стоит особое внимание уделить тщательной подготовке собственного снаряжения и уменьшению собственного груза, который будет меньше вас изнурять.

Если вы хотите пойти в горы с детьми, или имеете небольшие отклонения по возрасту / весу / физ.пидготовкою или убеждениями, мы рекомендуем формировать отдельную закрытую группу. Вам нужно будет собрать или оплатить тур за 5 человек.

Инструкторы. Первая мед.помощь, несчастные случаи/травмы, сход с маршрута, страховка

С группой до 15 человек работает один инструктор. При увеличенной группе на маршрут выходят два инструктора.

В обязанности инструктора входит:

- сопровождение группы по маршруту

- консультации по использованию снаряжения

- перенесенные такоиж же веса как и другие участники

- показывает, где можно собрать дрова, где набрать воду, где и как поставить палатку

- координирует процесс приготовления пищи.

Возьмите с собой личный эластичный бинт и пластырь в рулончик. Частая проблема в горах - натертые ноги. Инструктор не является медицинским работником, он может оказать посильную доврачебную помощь при незначительных травмах.

В случае серьезных заболеваний / травм инструктор выходит на связь с контрольно-спасательной службой, мед.закладом или нашим медиком и получает от них профессиональную консультацию.

Подавляющее большинство наших инструкторов прошли курсы первой доврачебной помощи.

В случае необходимости схода с маршрута:

- если сойти нужно в первый день похода, или группа еще около населенного пункта - участник возвращается самостоятельно;

- если же вернуться невозможно, из-за сложности ориентирования - инструктор сводит участника до ближайшего населенного пункта. Карпаты горы населены, поэтому с любого места указанного в наших маршрутах можно дойти до населенного пункта в течение дня.

- в случае критической ситуации (значительная травма с иммобилизацией участника) к группе выезжает или внедорожник, или фура, при этом инструктор, а при необходимости и вся группа сносит участника к транспорту. Откуда его перевозят в медицинское учреждение.

Участники похода страхуются самостоятельно.

Для заказа страховки можно обратиться к менеджеру Турклуба.

В инструктора есть аптечка в составе которой есть незначительное количество средств от простуды, несколько обезболивающих, лекарства от желудочно-кишечных проблем, сердечные, перевязка. Специфические личные лекарства нужно взять самому.
Возьмите с собой личный эластичный бинт и пластырь в рулончик. Частая проблема в горах - натертые ноги. Инструктор не является медицинским работником, он может оказать посильную доврачебную помощь при незначительных травмах.
В случае серьезных заболеваний/травм инструктор выходит на связь с контрольно-спасательной службой, мед.закладом или нашим медиком и получает от них профессиональную консультацию.
Большинство наших инструкторов прошли курсы первой доврачебной помощи.
В случае необходимости схода с маршрута:- если сойти нужно в первый день похода, или группа еще около населенного пункта - участник возвращается самостоятельно;- если же вернуться невозможно, из-за сложности ориентирования - инструктор сводит участника до ближайшего населенного пункта. С любого места указанного в наших маршрутах можно дойти до населенного пункта в течение дня- в случае критической ситуации (значительная травма с иммобилизацией участника) к группе выезжает или внедорожник, или фура, при этом инструктор, а при необходимости и вся группа сносит участника к транспорту. Откуда его перевозят в медицинское учреждение.

Расходы на эвакуацию и транспортировку не входящие в стоимость тура и оплачиваются учаникив.

Участники похода страхуются самостоятельно.

Для заказа страховки можно обратиться к менеджеру Турклуба.

Гигиена в походе и мусор в горах

На маршрутах не предвидится мест, где можно принять душ или ванну. Помыться можно практически везде. Стоянки всегда находятся рядом с источником / потоком. Для мытья можно набрать воды и подогреть на огне в пластиковой бутылке.

Влажные салфетки помогают поддерживать гигиену. Для похода хватает 1-2 пачки по 15 салфеток, хотя иногда девушки берут по 200 шт.

В походе голова должна быть покрыта панамкой, бафом банданой, капюшон или шапкой.

Никто не увидит вашей грязной головы.

Советуем голову помыть в последний день похода перед выходом в цивилизацию. После нескольких часов похода волосы выглядят так же как и до мытья.

Гигиенический набор рекомендуем уменьшить.

Для похода хватит:

- кусок мыла

- 1-2 пакетика шампуня

- малый тюбик пасты и дорожная зубная щетка размерами 5-8 см

- малый крем от загара в малом банке на закрутке чтобы не размазался по всему рюкзаке

- туалетная бумага, можно использовать и для мытья посуды

- влажные салфетки

- предметы личной гигиены, прокладки, ровно столько сколько может понадобиться

- необходимых дополнительных средств гигиены в малом количестве.

полотенце

Большое полотенце долго сохнет и занимает много места и веса.

Попробуйте обойтись наименьшим. Его может заменить туалетную бумагу, или синтетические полотенца малые по объему, легкие и быстро высыхают.

На маршрутах не предвидится мест, где можно принять душ или ванну. Помыться можно практически везде. Стоянки всегда находятся рядом с источником / потоком. Для мытья можно набрать воды и подогреть на огне в пластиковой бутылке.

Влажные салфетки помогают поддерживать гигиену. Для похода хватает 1-2 пачки по 15 салфеток, хотя иногда девушки берут по 200 шт.

В походе голова должна быть покрыта панамкой, бафом банданой, капюшон или шапкой.

Никто не увидит вашей грязной головы.

Гигиенический набор рекомендуем уменьшить.

Для похода хватит:

- кусок мыла

- 1-2 пакетика шампуня

- малый тюбик пасты и дорожная зубная щетка размерами 5-8 см

- малый крем от загара в малом банке на закрутке чтобы не размазался по всему рюкзаке

- туалетная бумага, можно использовать и для мытья посуды

- влажные салфетки

- предметы личной гигиены, прокладки, ровно столько сколько может понадобиться

- необходимых дополнительных средств гигиены в малом количестве.

Полотенце

Большое полотенце долго сохнет и занимает много места и веса.

Туалет

На стоянках используем лопатку для закапывания экскрементов.

Бережем горы чистыми.

Обязательно мелкий мусор собираем в свои карманы, большой мусора собираем в пакет, который либо несем до ближайшего населенного пункта или пережигаем на стоянке.

Пытаемся не пережигать ПЭТ бутылки вредит атмосфере. Жестяные консервные банки пережигают и закапываем. Пережженный жестянка быстро разлагается. Стекла практически не имеем, если кто-то принес с собой - должен снести вниз.

Экологический принцип- брать как можно меньше пластикового мусора в горы.

Август 2016

Похід Горганами

Прогноз погоди на наступні 3 дні обіцяв дощі, а в ніч виїзду він тільки підтвердився. І перспектива йти всі дні під дощем зовсім не радувала. Проте, коли ми добралися до с. Бистриця - точки старту нашого походу, то погода змінилась - було сонячно.

Нас було 16 чоловік: 14 туристів та 2 інструктори. Похід наш почався із перекусу, протягом якого ми мали змогу познайомитись один з одним. Туристи цікавилися в Арсена (нашого інструктора) та його помічника Андрія про місцеву фауну, особливо про ведмедів, чи не нападуть вони вночі на табір. Проте, згідно із слів інструкторів найстрашнішими дикими тваринами, які можуть нам попастись, це коні, які за ніч можуть з'їсти всі харчі та інші речі, залишені поза наметами. Також додали про лісових мавок, які водяться в цій місцевості на болотах

Біля полудня ми вирушили. Згідно плану наш маршрут був таким: в перший день ми мали подолати шлях з Бистриці до перевалу Легіонів (близько 11 км), в другий - з перевалу Легіонів до полонини Рущина (14 км), а потім здійснити сходження без речей на г. Мала Сивуля; а на третій - повернення назад до Бистриці (близько 19 км).

Я включив GPS-навігатор для кращого орієнтування на місцевості. Але чесно кажучи, з нашими інструкторами він не був потрібен. Хіба що використовував його для того, щоб побачити яку відстань ми пройшли, і скільки ще потрібно йти.

Отже, ми йшли. Пройшли село. За ним почалась нерівна дорога. Збоку пагорби, з іншого - річка, з такою ж назвою, як і село, з якого вийшли. По дорозі бачили багато корів, всі з дзвіночками на шиї. Коли вони рухались разом, то утворювалась така собі мелодія.

Траплялись нам і перешкоди на шляху: то повалені дерева, то невеликі струмочки, які доводилось перескакувати, а також болото на дорозі. Цікаво, що всі були взуті в легке взуття і доводилось обережно ступати по болоті. Лише Арсен мав трекінгові черевики і міг спокійно проходити його. Пам’ятаю він ще казав: «А ви питали мене чого я в черевиках». Сама дорога хоч і поступово йшла вверх, проте з невеликим нахилом, тому це не сильно помічалось і йти було не важко.

Протягом дня ставали на привал 4-5 разів. Але привали були короткими, оскільки ніхто сильно і не втомлювався... доки не дійшли до останнього кілометру дороги. Тут стежка круто брала вгору, і потрібно було досить напружити ноги. Проте, нам довелось їх напружити ще більше, оскільки ми трішки збились, і пішли не по ній, а збоку. І нам довелось пробиратись вгору через хащі, де земля зсувалась, потрібно було ловитись за гілки кущів, щоб видертись вгору. Проте, від цього бойових дух нашої команди не впав, оскільки всі ж самі просили "водити їх більше лісом".

Нарешті вийшли на стежку. Зробили ще один привал. А тоді останній ривок - і ми на перевалі Легіонів. Тут розбили табір, перекусили, і стали готуватись до вечері. Хтось набирав воду, хтось приносив дрова, інші допомагали розпалювати вогонь, інструктори займались безпосередньо приготуванням вечері. Незабаром сіли вечеряти. Можливо на природі завжди так, але борщ був дуже смачним.

За вечерею слухали розповіді інструкторів, зокрема про молодих польських воїнів, саме тут стримували радянські війська, поки їхня армія відступала із припасами. В честь них тут стоїть пам'ятник-хрест.

Також тут паслися дикі коні. Як розказував Сергій, також один із інструкторів, з яким нам випала доля повертатись разом додому, вони відносно дикі. Оскільки люди випускають їх сюди на ціле літо. Тут вони пасуться, розмножуються, а восени їх забирають додому. Серед них є вожак, який охороняє та відповідає за них. І справді, тут його було видно зразу. Такий статний, весь білий. Коли декілька туристів хотіли наблизитись до кобил, він зразу почав фиркати і грізно дивитись на них. Вони одразу ж передумали.

Ввечері всі сиділи біля багаття, і пили чай. Ми вирішили поекспериментувати, і добавили в нього.....чого тільки не добавили: гілочки ялинки, ромашки, ще якісь трави. На смак чай виявився дивним.

По мірі того, як темніло, на сусідні гори опускався туман, такий густий, неначе хмари. Арсен казав, що так завжди: на ніч «хмари» опускаються, а зранку підіймаються вгору.

Коли зовсім стемніло, всі пішли по наметах і полягали спати. Попереду був важкий день.

На другий день погода також була гарна. З самого ранку світило сонце. Ми швидко поснідали, зібрали табір і вирушили в дорогу. Наш шлях пролягав вздовж колишнього польсько-словацького кордону. Тому майже всю дорогу ми йшли біля невеличких стовпців, на яких були вибиті якісь цифри, а також латинські букви: з одного боку буква P, а з іншого S, що як ми здогадались означали назви цих країн-сусідів.

Інструктори попередили нас, що наша дорога сьогодні буде як американські гірки - то вверх, то вниз. І справді, спочатку ми підіймались весь час вверх, потім зразу спускались вниз. Скажу, вниз йти не набагато легше, оскільки доводиться напружувати ноги, щоб не послизнутись.

Так рухались протягом декількох годин. Стежка весь час пролягала через ліс, тому тут не було таких нерівностей, як минулого дня. Згодом ми дійшли до високого підйому, де стежка йшла зигзагами. Довелось потратити багато часу, поки всі вибрались наверх. Тоді зробили досить тривалий привал. Тут нарешті почала з'являтись мережа, оскільки попередні півтора дня її ніде не було. Всі зразу повключали телефони, і почали дзвонити, розказувати про свою подорож. Хтось вже "заливав" фото на фейсбук.

Рушили далі. Дорога пролягала через хребет Тавпіширка. Ліс закінчився і ми йшли стежкою, яка вся була вкрита каменюками, а по боках огороджена кущами. Дорога йшла прямо на висоті близько 1200 м. Звідси було видно гори - Малу і Велику Сивулю. Зараз вони були ще так далеко.

Згодом дорога знову повела вниз. Місцями кущі так сильно поросли, що доводилось просто продиратись через них, пролазити під товстими гілками, що було досить складно із рюкзаками на плечах. Проте і цю ділянку дороги ми подолали.

Після обіду прогноз погоди почав себе виправдовувати: сонце сховалось, небо стало захмарюватись. Коли ми знову стали на привал, то почав накрапати дощ. Всі зразу стали одягати дощовики. В мене такого щастя не було, то я просто одягнув спортивну куртку. Але смішно було, як тільки вони вдягнули їх, дощ одразу перестав. Довелося скидати їх. Далі знову йшли лісом, і знову вверх-вниз.

Через годину дощ знову почав накрапати. Всі знову почали одягати дощовики. Товариш мій, Тарас, каже до мене:

- Зараз він перестане, як тільки вони вдягнуть їх.

Але цього разу так не сталось. Дощ і далі моросів, і довелось подорожувати під ним. Земля стала м’якша, ґрунт не стійкий, і доводилось йти обережніше, щоб не впасти. Від цього ми стали рухатись повільніше. Одного разу одна із туристок послизнулась і впала, проїхавшись на спині.

Ще один спуск вниз, і ми стоїмо під деревами посеред широкої долини, перед нам вказівник, згідно якого до Сивулі потрібно йти ще 4,5 км, а до урочища Пекло (куди нам і потрібно) – 1,5 км. Ми ще посміювались, що сьогодні всі попадемо у пекло.

Півтора кілометра – ніби не велика відстань, проте якби це була рівна поверхня, а тут дорога брала круто вгору. Це був наш останній підйом до урочища. Проте, він був найвищим із всіх сьогоднішніх. Мало того, що всі і так втомились, так ще й під дощем, земля взагалі перетворилась у болото, і щоб не впасти, потрібно було чіплятись за гілля дерев або кущів. В одному місці я не втримався і почав їхати на ногах назад. Пощастило, що позаду був мій товариш, який зупинив мене. Тут ми рухалися дуже повільно, і дуже довго.

На половині підйому дощ перестав, і ми зробили привал, щоб віддихнути, а також почекати відстаючих. Виглянуло сонце, всі поскидали верхній одяг. Стали рухатись далі. Вище підйом був вже не таким крутим, і рухатись стали легше. Ще декілька хвилин, і закінчився ліс, ми підіймаємось на вершину пагорбу. Звідси відкривається прекрасний краєвид: гори, вкриті деревами, де-не-де, проступають відкриті місцевості, і долини покриті травами. Видно худобу, що пасеться на пологих схилах. Але видно тільки ті гори, що ближче. Ті, що далі вкриті туманом, і ледь видимі.

- Далеко нам ще йти? – запитав один із туристів.

- Вже майже прийшли. – відповів Арсен. Показав рукою: – Он полонина. Нам туди.

Вона справді була близько. Ми пішли. Стежка, яка вела до неї, була досить вузькою. З одної сторони була гора, з іншої обрив. В одному місці, вона настільки звузилась, що ми йшли просто на краю, крок вправо - і котишся собі вниз. Пагорб внизу був покритий щебенем, і нагадував кар’єр, що придавало урочищу більш промислового вигляду, ніж природнього. Справедлива назва – Пекло.

Тут знову почався дощ. Сильніший, ніж попередній. Ми швидко пішли до місця табору. Через 5 хвилин вже були там. Стали швидко розбивати табір. Пам’ятаю я був повністю мокрий, і рюкзак теж намок, а речі в ньому стали вологими, тому навіть не було в що переодягнутись.

Ми розбили намети, і поховались в них. Всі були голодні, але ніхто не мав бажання зараз виходити із намету. А дощ все падав, і падав…

Чуємо голос Арсена із його намету:

- Хтось ще хоче йти на Сивулю?

Ніхто бажання не висловив.

Нарешті дощ перестав, навіть виглянуло сонце. Ми повиходили, почали готувати вечерю. Але і тут не було все гладко. Нас атакувала армія мошок, які постійно хотіли залетіти під одяг і нещадно кусали. Ми відбивались від них, але їм не було кінця-краю. В результаті ми здались, просто понадягали одяг, який закривав все тіло.

Ми повечеряли, ще трохи посиділи, і порозходились по наметах. Домовились, що на Сивулю піднімемось завтра рано-вранці.

Проте в 5 годині я проснувся, і почув, як на намет знову накрапає дощ. Дехто повиходив з намету. Але згодом поховались назад. На Сивулю ніхто не пішов.

Пізніще дощ перестав. Всі повставали. Хоч було трохи прохолодно, і полонину покривав туман, але роси на диво не було. Ми швидко поснідали, зібрали всі речі, зібрали табір і рушили назад. Сьогодні до обіду ми мали пройти шлях довший ніж проходили в попередні дні. Проте, порівняно із вчорашньою, цю дорогу можна назвати раєм. Хоч вона і не була рівною, і також траплялась болотиста місцевість, але стежка майже весь час йшла вниз, тому йти було набагато легше. Вертались ми не тим же шляхом, що і пройшли, оскільки по маршруту ми стартували із Бистриці, і мали добратись до неї, зробивши коло.

Оскільки на початку сьогоднішнього шляху ми були на вершині, і лісистість тут була не така густа, то звідси нам відкривався весь місцевий краєвид. А так, як виглянуло сонце, і туман почав розсіюватись, то вид був ще більш масштабніший і гарніший. Коли гори освітлені сонцем, вони виглядають більш приємніше, ніж вкриті туманом: сірі і похмурі.

Привалів робили менше, і вони були коротшими. Рухались досить швидко. Коли інструктори сказали, що ми пройшли вже 5 км, навіть не вірилось, так швидко це було.

Дорогою траплялись «ранчо» (так ми їх назвали) – огороджені ділянки місцевих фермерів, паслись вівці.

Біля полудня ми дійшли до водоспаду, що біля с. Бистриця. Там зробили привал, набрали води, перекусили, і рушили. Далі останні 6 км йшли через село. Тут дорога взагалі була пряма. Проте йшлось вже довше, оскільки всі були досить втомлені і рухались повільно

По дорозі ми зустріли місцевого жителя, який з вигляду був схожим на партизана. Ми запитали його як далеко ще до того місця, звідки ми починали. Почули відповідь 4 км. Гуцульський GPS, як назвав його Арсен, виявився правим. Ми прикинули масштаб по нашому навігатору, і саме стільки нам ще потрібно було йти.

Тут вже почались будинки, люди виглядають з вікон, дивляться на нашу процесію.

Останній кілометр ми пройшли із прискоренням, оскільки всі передбачали закінчення, і це придавало сил. Нарешті ми дійшли до точки фінішу, де нас чекав наш бус. Ми загрузились, і поїхали до Франківська.

Всі були задоволені, всім все сподобалось.

P.S. В офісі мені сказали: "Я чув, Дмитро, ти провідником записався тепер. По горам водиш". Я, усміхаючись, похитав головою в знак згоди.

Учасник походу

Дмитро Колеша

Итак...похід в Горгани. Прогноз погоди на наступні 3 дні обіцяв дощі, а в ніч виїзду він тільки підтвердився. І перспектива йти всі дні під дощем зовсім не радувала. Проте, коли ми добралися до с. Бистриця - точки старту нашого походу, то погода змінилась - було сонячно.
Нас було 16 чоловік: 14 туристів та 2 інструктори. Похід в цитадель наш почався із перекусу, протягом якого ми мали змогу познайомитись один з одним. Туристи цікавилися в Арсена (нашого інструктора) та його помічника Андрія про місцеву фауну, особливо про ведмедів, чи не нападуть вони вночі на табір. Проте, згідно із слів інструкторів найстрашнішими дикими тваринами, які можуть нам попастись, це коні, які за ніч можуть з'їсти всі харчі та інші речі, залишені поза наметами. Також додали про лісових мавок, які водяться в цій місцевості на болотах
Біля полудня ми вирушили. Згідно плану наш маршрут був таким: в перший день ми мали подолати шлях з Бистриці до перевалу Легіонів (близько 11 км), в другий - з перевалу Легіонів до полонини Рущина (14 км), а потім здійснити сходження без речей на г. Мала Сивуля; а на третій - повернення назад до Бистриці (близько 19 км).

Я включив GPS-навігатор для кращого орієнтування на місцевості. Але чесно кажучи, з нашими інструкторами він не був потрібен. Хіба що використовував його для того, щоб побачити яку відстань ми пройшли, і скільки ще потрібно йти.
Отже, ми йшли. Пройшли село. За ним почалась нерівна дорога. Збоку пагорби, з іншого - річка, з такою ж назвою, як і село, з якого вийшли. По дорозі бачили багато корів, всі з дзвіночками на шиї. Коли вони рухались разом, то утворювалась така собі мелодія.
Траплялись нам і перешкоди на шляху: то повалені дерева, то невеликі струмочки, які доводилось перескакувати, а також болото на дорозі. Цікаво, що всі були взуті в легке взуття і доводилось обережно ступати по болоті. Лише Арсен мав трекінгові черевики і міг спокійно проходити його. Пам’ятаю він ще казав: «А ви питали мене чого я в черевиках». Сама дорога хоч і поступово йшла вверх, проте з невеликим нахилом, тому це не сильно помічалось і йти було не важко.
Протягом дня ставали на привал 4-5 разів. Але привали були короткими, оскільки ніхто сильно і не втомлювався... доки не дійшли до останнього кілометру дороги. Тут стежка круто брала вгору, і потрібно було досить напружити ноги. Проте, нам довелось їх напружити ще більше, оскільки ми трішки збились, і пішли не по ній, а збоку. І нам довелось пробиратись вгору через хащі, де земля зсувалась, потрібно було ловитись за гілки кущів, щоб видертись вгору. Проте, від цього бойових дух нашої команди не впав, оскільки всі ж самі просили "водити їх більше лісом".
Нарешті вийшли на стежку. Зробили ще один привал. А тоді останній ривок - і ми на перевалі Легіонів. Тут розбили табір, перекусили, і стали готуватись до вечері. Хтось набирав воду, хтось приносив дрова, інші допомагали розпалювати вогонь, інструктори займались безпосередньо приготуванням вечері. Незабаром сіли вечеряти. Можливо на природі завжди так, але борщ був дуже смачним.
За вечерею слухали розповіді інструкторів, зокрема про молодих польських воїнів, саме тут стримували радянські війська, поки їхня армія відступала із припасами. В честь них тут стоїть пам'ятник-хрест.

Також тут паслися дикі коні. Як розказував Сергій, також один із інструкторів, з яким нам випала доля повертатись разом додому, вони відносно дикі. Оскільки люди випускають їх сюди на ціле літо. Тут вони пасуться, розмножуються, а восени їх забирають додому. Серед них є вожак, який охороняє та відповідає за них. І справді, тут його було видно зразу. Такий статний, весь білий. Коли декілька туристів хотіли наблизитись до кобил, він зразу почав фиркати і грізно дивитись на них. Вони одразу ж передумали.
Ввечері всі сиділи біля багаття, і пили чай. Ми вирішили поекспериментувати, і добавили в нього.....чого тільки не добавили: гілочки ялинки, ромашки, ще якісь трави. На смак чай виявився дивним.
По мірі того, як темніло, на сусідні гори опускався туман, такий густий, неначе хмари. Арсен казав, що так завжди: на ніч «хмари» опускаються, а зранку підіймаються вгору.
Коли зовсім стемніло, всі пішли по наметах і полягали спати. Попереду був важкий день.
На другий день погода також була гарна. З самого ранку світило сонце. Ми швидко поснідали, зібрали табір і вирушили в дорогу. Наш шлях пролягав вздовж колишнього польсько-словацького кордону. Тому майже всю дорогу ми йшли біля невеличких стовпців, на яких були вибиті якісь цифри, а також латинські букви: з одного боку буква P, а з іншого S, що як ми здогадались означали назви цих країн-сусідів.
Інструктори попередили нас, що наша дорога сьогодні буде як американські гірки - то вверх, то вниз. І справді, спочатку ми підіймались весь час вверх, потім зразу спускались вниз. Скажу, вниз йти не набагато легше, оскільки доводиться напружувати ноги, щоб не послизнутись.

Так рухались протягом декількох годин. Стежка весь час пролягала через ліс, тому тут не було таких нерівностей, як минулого дня. Згодом ми дійшли до високого підйому, де стежка йшла зигзагами. Довелось потратити багато часу, поки всі вибрались наверх. Тоді зробили досить тривалий привал. Тут нарешті почала з'являтись мережа, оскільки попередні півтора дня її ніде не було. Всі зразу повключали телефони, і почали дзвонити, розказувати про свою подорож. Хтось вже "заливав" фото на фейсбук.
Рушили далі. Дорога пролягала через хребет Тавпіширка. Ліс закінчився і ми йшли стежкою, яка вся була вкрита каменюками, а по боках огороджена кущами. Дорога йшла прямо на висоті близько 1200 м. Звідси було видно гори - Малу і Велику Сивулю. Зараз вони були ще так далеко.
Згодом дорога знову повела вниз. Місцями кущі так сильно поросли, що доводилось просто продиратись через них, пролазити під товстими гілками, що було досить складно із рюкзаками на плечах. Проте і цю ділянку дороги ми подолали.
Після обіду прогноз погоди почав себе виправдовувати: сонце сховалось, небо стало захмарюватись. Коли ми знову стали на привал, то почав накрапати дощ. Всі зразу стали одягати дощовики. В мене такого щастя не було, то я просто одягнув спортивну куртку. Але смішно було, як тільки вони вдягнули їх, дощ одразу перестав. Довелося скидати їх. Далі знову йшли лісом, і знову вверх-вниз.
Через годину дощ знову почав накрапати. Всі знову почали одягати дощовики. Товариш мій, Тарас, каже до мене:
- Зараз він перестане, як тільки вони вдягнуть їх.
Але цього разу так не сталось. Дощ і далі моросів, і довелось подорожувати під ним. Земля стала м’якша, ґрунт не стійкий, і доводилось йти обережніше, щоб не впасти. Від цього ми стали рухатись повільніше. Одного разу одна із туристок послизнулась і впала, проїхавшись на спині.
Ще один спуск вниз, і ми стоїмо під деревами посеред широкої долини, перед нам вказівник, згідно якого до Сивулі потрібно йти ще 4,5 км, а до урочища Пекло (куди нам і потрібно) – 1,5 км. Ми ще посміювались, що сьогодні всі попадемо у пекло.

Півтора кілометра – ніби не велика відстань, проте якби це була рівна поверхня, а тут дорога брала круто вгору. Це був наш останній підйом до урочища. Проте, він був найвищим із всіх сьогоднішніх. Мало того, що всі і так втомились, так ще й під дощем, земля взагалі перетворилась у болото, і щоб не впасти, потрібно було чіплятись за гілля дерев або кущів. В одному місці я не втримався і почав їхати на ногах назад. Пощастило, що позаду був мій товариш, який зупинив мене. Тут ми рухалися дуже повільно, і дуже довго.
На половині підйому дощ перестав, і ми зробили привал, щоб віддихнути, а також почекати відстаючих. Виглянуло сонце, всі поскидали верхній одяг. Стали рухатись далі. Вище підйом був вже не таким крутим, і рухатись стали легше. Ще декілька хвилин, і закінчився ліс, ми підіймаємось на вершину пагорбу. Звідси відкривається прекрасний краєвид: гори, вкриті деревами, де-не-де, проступають відкриті місцевості, і долини покриті травами. Видно худобу, що пасеться на пологих схилах. Але видно тільки ті гори, що ближче. Ті, що далі вкриті туманом, і ледь видимі.
- Далеко нам ще йти? – запитав один із туристів.- Вже майже прийшли. – відповів Арсен. Показав рукою: – Он полонина. Нам туди.
Вона справді була близько. Ми пішли. Стежка, яка вела до неї, була досить вузькою. З одної сторони була гора, з іншої обрив. В одному місці, вона настільки звузилась, що ми йшли просто на краю, крок вправо - і котишся собі вниз. Пагорб внизу був покритий щебенем, і нагадував кар’єр, що придавало урочищу більш промислового вигляду, ніж природнього. Справедлива назва – Пекло.
Тут знову почався дощ. Сильніший, ніж попередній. Ми швидко пішли до місця табору. Через 5 хвилин вже були там. Стали швидко розбивати табір. Пам’ятаю я був повністю мокрий, і рюкзак теж намок, а речі в ньому стали вологими, тому навіть не було в що переодягнутись.
Ми розбили намети, і поховались в них. Всі були голодні, але ніхто не мав бажання зараз виходити із намету. А дощ все падав, і падав…
Чуємо голос Арсена із його намету:
- Хтось ще хоче йти на Сивулю?
Ніхто бажання не висловив.

Нарешті дощ перестав, навіть виглянуло сонце. Ми повиходили, почали готувати вечерю. Але і тут не було все гладко. Нас атакувала армія мошок, які постійно хотіли залетіти під одяг і нещадно кусали. Ми відбивались від них, але їм не було кінця-краю. В результаті ми здались, просто понадягали одяг, який закривав все тіло.
Ми повечеряли, ще трохи посиділи, і порозходились по наметах. Домовились, що на Сивулю піднімемось завтра рано-вранці.
Проте в 5 годині я проснувся, і почув, як на намет знову накрапає дощ. Дехто повиходив з намету. Але згодом поховались назад. На Сивулю ніхто не пішов.
Пізніще дощ перестав. Всі повставали. Хоч було трохи прохолодно, і полонину покривав туман, але роси на диво не було. Ми швидко поснідали, зібрали всі речі, зібрали табір і рушили назад. Сьогодні до обіду ми мали пройти шлях довший ніж проходили в попередні дні. Проте, порівняно із вчорашньою, цю дорогу можна назвати раєм. Хоч вона і не була рівною, і також траплялась болотиста місцевість, але стежка майже весь час йшла вниз, тому йти було набагато легше. Вертались ми не тим же шляхом, що і пройшли, оскільки по маршруту ми стартували із Бистриці, і мали добратись до неї, зробивши коло.
Оскільки на початку сьогоднішнього шляху ми були на вершині, і лісистість тут була не така густа, то звідси нам відкривався весь місцевий краєвид. А так, як виглянуло сонце, і туман почав розсіюватись, то вид був ще більш масштабніший і гарніший. Коли гори освітлені сонцем, вони виглядають більш приємніше, ніж вкриті туманом: сірі і похмурі.
Привалів робили менше, і вони були коротшими. Рухались досить швидко. Коли інструктори сказали, що ми пройшли вже 5 км, навіть не вірилось, так швидко це було.
Дорогою траплялись «ранчо» (так ми їх назвали) – огороджені ділянки місцевих фермерів, паслись вівці.
Біля полудня ми дійшли до водоспаду, що біля с. Бистриця. Там зробили привал, набрали води, перекусили, і рушили. Далі останні 6 км йшли через село. Тут дорога взагалі була пряма. Проте йшлось вже довше, оскільки всі були досить втомлені і рухались повільно
По дорозі ми зустріли місцевого жителя, який з вигляду був схожим на партизана. Ми запитали його як далеко ще до того місця, звідки ми починали. Почули відповідь 4 км. Гуцульський GPS, як назвав його Арсен, виявився правим. Ми прикинули масштаб по нашому навігатору, і саме стільки нам ще потрібно було йти.
Тут вже почались будинки, люди виглядають з вікон, дивляться на нашу процесію.
Останній кілометр ми пройшли із прискоренням, оскільки всі передбачали закінчення, і це придавало сил. Нарешті ми дійшли до точки фінішу, де нас чекав наш бус. Ми загрузились, і поїхали до Франківська.
Всі були задоволені, всім все сподобалось.

P.S. В офісі мені сказали: "Я чув, Дмитро, ти провідником записався тепер. По горам водиш". Я, усміхаючись, похитав головою в знак згоди.
Учасник походу Дмитро