Звіт про похід в Карелію на байдарках і катамарані (Тумча)
ПОЧАТОК
Отже, для того щоб зрозуміти, як зароджувалася абсурдна ідея провести свою літню відпустку у вересні (!!) в Мурманській області (!!) та ще й на воді (!!), почну з короткою передісторії.
Ще в травні ми домовились з українськими хлопцями (тернопільський Турклуб), що оскільки вони нас приймали у себе в гостях у травні на Ч. Черемоші, то влітку підемо на воду в Росії, відповідно, приймаючою стороною будемо ми =)) Ну влітку ніхто не міг... у них комерційні сплави, у мене ось мама ногу зламала, загалом лише у вересні і виходило . Річку ми з Кирилом вибирали не довго ... подивилися, що найкрутіше в Карелії (Вибрали з двох варіантів), почитали звіти і урочисто вирішили, куди підемо. Оскільки Кутсайокі на байдарках ніхто не ходить, крім 2-3 екіпажів-відморозків =)) і завдання було не вбити снарягу, а відпочити і потренуватися - вибір припав на Тумчу. За звітами і відгуками, Тумча - друга за складністю річка в тому регіоні. Відповідно, наші спортивні амбіції це теж тішило. Ну а після вибору і узгодження з українською стороною почалася звичайна катавасія: купівля квитків, теплого спорядження, читання всіх можливих звітів, докуповування спорядження, аврали на роботі і т. д., і т.п.
МОСКВА, 6 вересня
Отже, в цей день українці приїжджали до Москви. Я всю ніч збирав рюкзак, при цьому мені допомагали Паша і Серьога. У підсумку, мирне пакування снаряги в рюкзак перетворилося в огидну п'янку (жартую, звичайно, але посиділи непогано) =)) Ліг я в 5. Встав о 6 ранку - з квадратною головою і поїхав з Серьогою зустрічати хлопців. Спізнилися трошки, але зустріч на Ельбі відбулася =))) Як же чудово було після майже піврічної перерви знову зустріти хлопців... Ніхто сильно не змінився, древо інтернаціональної дружби слов'янських народів, як і раніше міцне =)) Перевезли речі з Київського на Ленінградський, здали в камеру схову і всі натовпом поїхали до мене в гості. Поки я дозбирався і з'їздив до мами в лікарню... Серьога примудрився поводити хлопців по Царицино, за що йому величезне спасибі. Ну ввечері мене завантажили на четвірку Серьоги і відвезли на вокзал... запхали в поїзд. Сам я вже не дуже пам'ятаю (втомився сильно) =))
ПОТЯГ, висадка, 7 - 8 вересня
Доба з гаком в поїзді, розмови, пиво (тільки для росіян... бо ми їхали відпочивати, а українці займатися спортом))), загалом люблю дорогу =) Особливо подобається, як поступово за вікном майже літній пейзаж змінювався спочатку осіннім, а потім і зовсім пізньо осіннім))) О 6 ранку ми приїхали до славного міста Кандалакша. Холодно було, страх, вітер пронизував до кісток, з неба накрапало, туман, одним словом, Мурманський край зустрів нас непривітно. З іншого боку, чого ще слід було чекати від Заполяр'я =)) Я відразу пошкодував про скоєне... Адже, одна справа дивитися на колонки чисел у звітах по походи... а інше, на власній шкірі відчути що таке +6 - + 9. Вітер 6 м/с, вологість висока)) Загалом, скажу по секрету, зігрітися мені в цьому поході вдалося всього кілька разів - хвилин по п'ять кожен =)) Та пусте... Нас зустрічали 2 УАЗіки-батони, замовлені ще в Москві, які нас і відвезли спочатку в прикордонний загін (зареєструватися, бо до фінів рукою подати), потім до гирла Річки Тунтсайокі, з якої ми запланували почати сплав. Водій попався нормальний, рибалка... розповідав всю дорогу, як їм живеться. Місцеві теж не особливо злі... але скажу чесно, тієї відкритості й доброти, що я зустрів на Уралі... видно не було. Усі досить спритні й егоцентричні... Мабуть, позначається згубний вплив Заходу (до Фінляндії 10 км))). Але... все одно, краще, ніж в Москві.
ДЕНЬ ПЕРШИЙ, 8 вересня
Об 11 нас уже висадили... і ми достатньо довго збирали засоби для сплаву: 2 байди і кат. Я, в основному, був зайнятий тим, що стежив, щоб у мене нічого від холоду не відвалилося... а Кирило - гад, мене змушував байдарку збирати)) Десь о 5-й вечора відчалили. Даній події передувало жахливе дійство під назвою «Одягання гідрокостюма на голе тіло» на холоднючому вітрі й під бридкою мрякою. Брр... У момент відплиття з неба не закапало, а полилося - і я зрозумів, що відпочинок вдасться на славу)) З цим солодким почуттям на автоматі я повеслував, а мозок вимкнувся. Годині о 7-й стало вже нестерпно холодно... і в о пів на восьму ми причалили на стоянку. Я виліз з байдарки сів навпочіпки і хвилин 40 так сидів, поки Кирило не запхав мене в намет і я не переодягнувся. Жодної частини свого тіла я не відчував... Мізки не працювали. Щось там поїли і я вирубався. А вранці на нас чекав цілий день веслування... оскільки порожиста частина була через 50 км від стапеля.
ДЕНЬ ДРУГИЙ, 9 вересня
Встали дуже рано... Годині о 8 або близько неї (потім з'ясується, що це ще не рано). Холод - ну просто собачий... Десь 5 - 6 градусів. Вітер, дощ. У мене температура... за відчуттями 38 - 39. Різке переохолодження тому причина. Весь день веслування - провеслували близько 40 км. Дубак страшний... вітер. Навіть віндстоппер і неопренові спідниці не тримають тепло в гідрокостюмі. Враження, що ти сидиш в заметі. Коли так холодно... у мене є особливість... мізки ну просто не працюють... організм зайнятий збереженням життя... а всякі там думки його не хвилюють =)) Під кінець походу всі вирішили, що це мабуть, тому, що я не маю жирового прошарку))) отримав народну назву - біонеопрен)) Оскільки щойно теплішало чи показувалось сонце... я активізувався, бігав, жартував і брав активну участь у громадському житті =)) А щойно холоднішало, мовчав і нічого не тямив)) Загалом у такому хворобливому стані напівнепритомності минув мій день. Дбайливий друг Кирило намагався захистити мене від негараздів суворого півночі... але крім як взяти на себе постановку намету... нічого більше не вдавалося зробити. Ще специфіка - що якщо не веслувати - то замерзаєш моментально... єдиний спосіб не здохнути - це веслувати. А коли все тіло температурить і ниє... кожен гребок - це маленький подвиг =) Ну, загалом, цілий день я шукав компроміси... =)) Не знайшов. Варта уваги дивовижна природа... дуже схоже на Валдай... Тільки восени... березовий ліс, жовте листя, купа топляків та повалених у воду здорових дерев... мабуть, паводок тут потужний. Вузеньке русло... дзеркальні поля плес. Краса... шкода, що милуватися нею доводилося під час 10-секундних перерв у веслуванні. Ми поставили мету пройти за 1,5 дня ту частину, що всі долають за 3 =)) до речі, вийшло)) Бідні катамаранщики. .. З їх швидкістю по плесу))
Увечері Кирило почав мене вмовляти зійти в найближчому і єдиному населеному пункті Алакурті. Аргументував він це так: "Що б ти тут не здох і мені не довелося пояснювати це твоїй мамі")). Потім весь похід мене підколював... при будь-якому промаху говорив: "Треба було тобі зійти в Алакурті»))). Загалом, я гнівно відкинув його пропозицію, адже я хотів відпочити наповну))) Але, і насправді, припускав, що одужаю. Тим більше мене активно лікували, особлива подяка Світлані =)) Вона мене пічкала таблетками, лимонами, часником і іншою гидотою. (Слабо вам з'їсти цілий лимон з шкіркою =))) Словом, після пізньої вечері, я заліз в спальник і вирубався.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ, ПОЧАТОК порогу, 10 вересня
Прокинулись о 7-й, взагалі підйом - одна з найбільш хвилюючих процедур. Я як сова... не можу вставати о 7-й ранку... збиратися за годин.... і не чекаючи сонця переодягатися в крижану гідру. Це вище моїх сил... але командний дух... працює... не можу ж я залишитися один на стоянці)) Тож доводилося себе переборювати кожен день)).
Цей день перший... коли я хоч чого щось запам'ятав. Під дією 4-х модних українських таблеток (типу «проти грипу») я ожив і став отримувати задоволення від життя. Хоча не приховую... через силу.
Під вечір ми нарешті вийшли до Алакурті, де і починалися пороги. Отже, огляд порога Первісток (ІІІ+ к. с.) показав те, що це повна дупа. І проходити його на КНБ (каркасно-надувна байдарка) не варто. Там був шикарний злив з двох плит, з пінним котлом і косою потужної бочкою - в якому навіть каякерам довелося б непереливки. Загалом І і ІІІ сходинки пройшли. ІІ, описану вище, обнесли. Бо під вечір кіля геть не хотілося, та й те, що це 100%-й непрохід було зрозуміло. Хлопці на каті пішли по шкуродерній центральної протоці... до речі, потім нас засмутили: сказали, що там і КНБ пролізе. Але всі лоції говорили про непрохід. Мораль... не всі лоції однаково корисні)).
Потім був поріг "Падун" (ІІІ +, ІV к. с.)... найкрасивіший поріг на р. Тумча, імхо. Три потужні щаблі... загальна довжина близько кілометра. Кожна сходинка різна, потужний притиск, потужні зливи і слаломний вихід з валами. Кат... пройшов легко (а що йому дурневі буде). Клас... Володя вирішив обносити... оскільки було вже пізно й холодно. Ми з Кирилом налаштувалися вже... коли дивилися... та й хотілося показати заморським гостям парубоцьку вдачу російську. Тож виставили страховку, і на першій ступ сходинці... ми не набрали швидкість... і увійшли в потужний притиск з негативною швидкістю до потоку. Кільнуло нас добряче. Відстріл (до речі боялися, що нові неопренові спідниці будуть міцно тримати... фіг... за мілісекунди всі вистрелило)... потім я пішов на другу сходинку з байдаркой... сильно приклався коліном (кульгав до кінця походу), однією рукою зачепився за скинутий рятівний-кінець, рукою тримав весло, ногою (!) байдарку. За всім цим з берега спостерігав Володя, він стояв секунд 5... сумно на мене дивився... сутеніло. Потім зробив мужнє обличчя... обв'язався морквиною і пірнув у крижану воду. На двох ми байду витягли... злили. Підійшов мокрий, але задоволений Кирило сказав: ось тепер можна і обнести =)) Одним словом, після кіля я відразу зігрівся і як потім з'ясувалося вилікувався... бо адреналін як відомо зцілює))) Потім ми пройшли ще два поріжка: Подвійний та Кам'яний (дві двієчки без огляду). Ми з Кирилом примудрилися сісти між двома величезними... сухими плитами... промахнулись повз злив. З води не було видно їх ні фіга. Правіше на 3 метри сів катамаран. Кирило мужньо виліз посеред досить сильного порога, зіштовхнув байду і застрибнув, мало нас не кільнув. Та й о 9-й вечора, скажімо так... було темнувато. І ось останній адреналін позаду. О пів на десяту вивалилися на стоянку... намети, їжа, сон.
ЧЕТВЕРТИЙ ДЕНЬ, днювання, 11 вересня
Прокинулись і зрозуміли, що за маршрутом не встигаємо. Вирішили скористатися запасним варіантом - замовити катер на озерну частину (3 години на катері - або 2 дні загрібати). Володя з Кирилом вранці пішли в Алакурті (вздовж лісу кілометрів 8). Ми клеїли кат, байдикували, раділи сонечку. Я остаточно одужав, почав говорити, навіть жартувати. Всі, хто не був зі мною до цього знайомий, здивувалися... замість похмурого й мовчазного хлопця... я постав у своєму звичному вигляді =)) Начебто ніхто не розчарувався. Прийшли Володя з Кирилом - телефон не знайшли, зате купили МТСьку сімку)) В результаті до катера додзвонилися, домовились)) Перспективи маршруту перестали бути туманними)) Можна було йти в нормально робочому ритмі. За рахунок днювання облазили весь поріг "Водоспадний-1" (ІІІ к. с.), пофотографували, назбирали грибів, відпочили. Супер. Запам'яталася розмова Кирила і Володі... присвячена розбору нашого кіля у Падуні. Проблема в тому, що рятувальні роботи і наш зайвий героїзм... скостили у всієї групи десь хвилин 40 сплаву. І довелося веслувати у темряві, ризикувати. Відзначу, що Володя дуже коректно все обговорював... наводив докази, що може не кожен керівник походу. Хоча формально ми -російська і українська частини групи - були рівноцінними в плані прийняття рішень, але оскільки один від одного залежимо - думка іншої сторони потрібно враховувати. З іншого боку, Кирило сказав, що обноси справа невдячна... варто почати... і можна все цікаве обнести... отже, сформулювали загальну позицію. Народилась крилата фраза походу... "Кілятись після 7-ї вечора - погана прикмета" =))) Потім її скрізь вставляли... мовляв, вставати раніше 8-ї - погана прикмета, кілятися раніше 9-ї ранку - погана прикмета, потонути після обіду – прикмета, ну просто, огидна =))) Відпочивши за цілий день байдикування, ми лягли спати =)
П'ЯТИЙ ДЕНЬ, 12 вересня - початок реального буйноводінгу
Поріг "Водоспадний-1" (ІІІ к. с.) Потужний злив з брудним виходом зі струменя. Всі пройшли чисто. Відразу за ним "Водоспадний-2". Складний маневровий поріг... із середніми бочками.. і дуууже брудним руслом. Зате фантастично гарний))) Кат пройшов - встав на страховку. Ми пройшли чисто... вперше я так загрібся за 1 хвилину =)). Хлопців поклало в бочці. Cамі себе врятували… виловили і злили байду... кат спіймав їх весло. Продовжуємо шлях =)) Через 10 км плеса був перший поріг, який реально налякав - Кривий (ІІІ к. с.). Тобто обносити було не спортивно, проходити страшно. Там було два варіанти проходу... перший зістрибнути з міні-водоспаду в косу бочку (в підсумку, так пішов катамаран), а другий - пройти дуже по потужному, але брудному язику. У результаті, спочатку хлопці довели, що другий варіант можливий. Ми повторили... хоча значно втратили швидкість на вході... Наскочивши на камінь... але пронесло. У косій бочці, думаю, було б гірше... трохи пізніше, ми спробували на порозі "Марч" такий маневр... на кілька порядків складніший... Потім був ще поріг - Юріїв день. Злив і бочка. Нічого страшного. Відразу за ним табір, вечеря, сон.
ШОСТИЙ ДЕНЬ)), 13 вересня
Попередній день був сонячним... теплим. Цей був туманний і холодний. Я промерз ґрунтовно... але зміцнілий організм вже не зважав на негаразди. Пройшли дві двієчки. Скелясте око та Надія. Останній дуже потішив. Хороший перепад, чіткий злив по дузі. Хороші вали. Згадався Черемош: потрясло, як у центрифузі. Пройшли класно - самі задоволені)) Поріг "Марч". Це проходження мені запам'яталося найбільше)) Злив водоспадного типу. Потужна коса бочка. Захід утруднений маленької бочкою. Розвантажилися. Кат пройшов чисто, "В'юн" чисто, "Свір" (чисто). На нашому проході здохли батарейки на фотику. Довелося повторити. Хлопці обнесли і пройшли ще раз за компанію. Оскільки другий раз – наче й нестрашно... розганялися дуже сильно... "В'юн" пройшов чисто... але за рахунок швидкості пірнув весь під воду... на виході під водою бічним плином його знесло десь на пів метра і вистрілило, як пробку. Ефектно... контрольовано. Ми розігналися ще більше... хотіли освоїти методику стрибка зі зливів такого типу... в результаті я був у воді з головою... Кирило по груди... закопалися носом дуже сильно. Коса бочка, в яку ми пірнули, виплюнула нас десь на метр вгору... ніс , де я власне сидів, встав мало не в свічку... відчуття крутіше, ніж від американських гірок. Виплюнуло нас вже на боці. Як ми не кільнулись, не знаю... в повітрі примудрилися відкренити байду, заколоти... і приземлитися на черево. Є відео - переглядаю його перед сном))) Ще хвилин 10 потім від адреналіну колотило)) Клас)) Потім був поріг "Жахлики"... маневровий)) цікавий)) але особливо розповісти нічого)) Потім був перший поріг IV к. с. на річці. Поріг - Красивий. Складний огляд - годину скакали по каменях і болотах. Потім обніс речей... вечоріє, холоднішає. А кілятися в холод - погана прикмета))) Всі пройшли чисто... "В'юн" трохи сів задом на плиту... але так навіть краще... не довелося розвертатися на струмені. За порогом стали табором. Перший табір, у якому замість вечері розмова і відразу сон о 9-й вечора... ми засиділися до 1-ї ночі. Чим хороша змішана за національностями група? Тим, що ми для них, а вони для нас є етнографічним елементом походу. Можна посперечатися... познайомитись з чужою культурою, поглядами і т. д. Улюблені теми, історія Росії, України, сучасна політична ситуація, глобалізм, вступ України в НАТО, друга світова, революції, відмінності народів, слов'янське братство, долю СРСР.. і т. д., і т.п. Скажу, що майже всі хлопці були гідними й цікавими співрозмовниками, особливо вражав знаннями і патріотизмом Володя. Такими людьми будь-яка країна має пишатися =)) Але... коли на вулиці мінус вже.. а завтра вставати о 7-й ранку.. розмова поступово загасає. Всі спати... завтра бій)))
СЬОМИЙ ДЕНЬ, 14 вересня
Вранці був жорстокий дубак, ніч точно мінусова, збирали табір і одягалися в мокрі гідри при +2. Я страждав. Довго не могли відчалити... так кожен намагався нагріти біля багаття воду в неопрені й різко застрибнути в судно. =)) Потім тікав інший. Байдарочники вийшли на годину пізніше... Оскільки за такої погоди постійно обганяти кат і чекати на нього... можна дуба врізати від холоду. Два пороги-двійки, з ходу. Вечірній та Вузький. Звичайні зливи і бочки, відпрацьовуємо техніку різкого виходу зі струменя. Через кілька годин від відчалювання... я не міг поворушити правою рукою... Застудився якийсь таємний нерв на руці від холоду... і не те що потужний гребок, а кожен вдих відгукувався в грудях, як удар кувалди. Веслувати з усією потужністю я вже не міг... в світлі майбутніх 2 порогів IV категорії складності це засмучувало. Але мляво веслувати я міг і за рахунок цього температура мого тіла не падала нижче нуля. Але холодно було знатно... мізки відключалися із завидною регулярністю ((
Дійшли до порогу "Яма" (IV к. с.). За потужністю вперше бачив таку бочку. Реально яма... метр глибиною. Доволі таки широка річка зливається в дірку діаметром 1 м. На заході півметрові косі вали ведуть в бочку. Пробити їх і піти по краю бочки... малоймовірно. Дме вітер... проймає до кісток. Дощик. Сонце на хвилину за годину показується з-за хмар. Холодно. Оглянувши поріг, пішов кат. У бочці його добре затягло... пожувало, виплюнуло. Кат йшов завантажений на офігенній швидкості. Хлопці пішли в яму повністю)) (відео вселяє повагу). Байдарку цілком реально тут могло свічканути)) Дуже цікавий поріг, для катання (вихід чистий, без каменів), а не в таку погоду, оцінивши свої шанси на проходження, як 5 з 100. Ми обнесли обидві байдарки... в такий холод нікому купатися не хотілося. Не шкодую - якщо чесно.
Потім був поріг "Котел" (IV к. с.). Це найпотужніший непрохідний, або, в народі, водоспад)) Єдиний шанс поблизу самого берега маленький язичок впирається в похилий берег. Котрим в результаті всі й пройшли. Дуже складний захід... ціна помилки - зламана байда, і самосплав на потужний пінний котел. Приємного мало. Довго думав що робити... в плані моєї руки... і зрозумівши, що потрібно сильно заколювали і кренитися... я поступився місцем матроса в "Свірі" Андрію... який протягом усього шляху був в ролі гарматного м'яса =)) Якщо матрос не хотів йти... Андрій з радістю прибігав і казав, давай я сяду))) правду кажучи, Кирило і Андрій пройшли чисто і красиво. А я з поганим настроєм і з неробочою рукою нервово курив на березі. Про непроходження цього порога - я шкодую досі. Правда Андрій і Кирило незадовго до цього сильно відзначилися, а саме впустили порожній "Свір" в поріг "Котел" (IV к. с.) Байдарка дивом залишилася жива. Вони забули її причалити нормально... і поки ловили ґав... її здуло. Байдарка заходила боком на саме м'ясо (миттєва смерть) за метр до порога зачепилася за якийсь валунчик... повернулася носом. Пройшла в потрібний злив, потрапила в бочку. Там зробила ескімоський переворот і причалила до берега. Чудесний порятунок. Що відбувалося в моїй душі в той момент... не скажу... але явно щось недобре)). Володя з Петро пройшли чисто. Кат дуже прикольно проїхався по скельному березі одним балоном.
Потім був якийсь двійковий поріг, слаломний, сволота... на ньому довелося повеслувати... рука взагалі оніміла. Навіть знеболювальне не допомагало.
І тут ми припливли на поріг "Карниз" (IV + к. с.). Найпотужніший і найстрашніший поріг на річці. Приблизно так... потужний непрохід. Падіння прямовисне близько 2 метрів, захід у поріг ліворуч, вихід за єдиним язиком справа. Перед водоспадом треба примудритися на п'ятачку розвернутися два рази і ще дуже сильно відгребти метрів 15 - звідси і назва «карниз». Ціна помилки на цьому порозі - думаю, вже життя, а не купання. Такі бочки спокійно можуть тримати людину достатньо часу для того, щоб втопити. Можливості в страхуванні - мінімальні. Давно мені не було так страшно)) Дивились близько години - пішов кат, виклавши всі сили і техніку пройшли чисто. Пішов "В'юн"... найкрасивіше проходження, яке я бачив взагалі коли-небудь у житті. Дуже потужне і впевнене веслування. Техніка. Клас. Наша черга... подивившись на те, як відгребли хлопці... я зрозумів, що з моєю рукою можу занапастити і себе, і Кирила. Це рішення мені коштувало великих зусиль... в основному, моральних, але я зміг відволіктися від того, що відбувається, все зважити і оголосити про це Кирилу, який в гарячці бою мене не зрозумів і образився. У результаті моє місце зайняв Володя і вони з Кирилом - чисто й із запасом пройшли цей поріг.
Причалили перед порогом "Каньйонним". Дуже гарне місце. Табір за 25 м над рікою. На скелях. Внизу в каньйоні тече річка, шумить поріг. Коли вилізли на скелю з речами, здувало нещадно. Температура +5 - +6. До речі, сонце там чомусь гріє всього 2 год на добу... а решту часу халтурить... тобто просто світить)) і навіть таке сонце вже майже сіло... і це після цілого дня у крижаній воді. Давно мені не було так холодно. Переодягнувшись на вітрі в теплий одяг, точніше, так у весь теплий одяг, що в мене був. Я ще 1,5 год не відчував ні рук, ні ніг. Спеціально тикав у них гострими предметами - безрезультатно. Розмерзся і ще довго боровся з проявами обмороження. Словом, екстрім по-російськи. Розбивка табору, багаття, спати. Ночі мінусові... знехтувавши гомофобією, ми з Кирилом у наметі гріємося, тулячись один до одного. Всю ніч прокидаєшся від холоду... повертаєшся іншим боком до сусіда... і грієш відморожену частину. Екстрім-режим в моєму спальнику до - 10, + термобілизна, полартек, і гортексний костюм... все це ніфіга не працює... такі температури. До того ж, ще на скелі вирував вітер. Загалом - відчуй себе суворим полярником =))
ВОСЬМИЙ ДЕНЬ, 15 вересня
Залишалася дрібниця - кілометра 3 веслування і фінальний поріг IV к. с. під назвою "Капелюх". На стоянці відразу за Капелюхом нас забирав катер. Скажу чесно, все плесо до Капелюха не гріб - беріг руку. Зате - це дало можливість Кирилу підкачатися, а мені пройти Капелюх. До Капелюха було 2 двієчки)) Каньйонний і Змія. Каньйонний дуже простий, але гарний... його я описував вище)) Змія нічого цікавого... купа маневрів, добре, що після нього рука ще могла працювати)) Перед Капелюхом розвантажилися... пішли дивитися на прохід ката. Вся цікавість порога в дуже вузькому заході з язика, який викидає прямо на найпотужніший притиск до скелі. Судно, яке все-таки не завалило притиском... буквально через 10 м має розгорнутися на 180 градусів на струмені.. щоб потрапити в єдиний чистий злив з 2-ї сходинки. Кат пройшов майже чисто, трохи причесали балоном скелю в притиску. Хлопці на байдарці, мало не перевернулись... пройшли сантиметрах в 5. Ми пройшли, на мій погляд,чисто і технічно... хоча в притиску нас пристойно закушувало... загалом, я залишився задоволений.
Відразу за порогом навалилося відчуття того, що чудова подорож закінчилася... і час додому. Сумне почуття, скажу я вам. Ми поставили табір, розвісили мокре, почали збирати судна. А реально, півдня валялися на сонечку (день був, напевно, найтеплішим за весь похід), мляво прибираючи спорядження =)) До вечора у всіх були зібрані рюкзаки, судна.. висушений неопрен. Усім було лінь... у всіх був відхідник після таких суворих, передусім, психологічних навантажень. Вечеря, сон, підйом о 7-й ранку, оскільки катер о 9-й.
ДЕВ'ЯТИЙ ДЕНЬ, 16 вересня
Найбільш хвилюючим моментом, було прибуття катера. Бо якщо б він не прийшов, ми б влетіли ще на 4 дні. Кирила б звільнили – мене, напевно, теж)) О 9-й ранку ми як дисциплінована група вже стояли з зібраними рюкзаками і прибраним табором. До 9:30 ми встигли добряче понервувати. Тож коли почули неквапливий звук дизеля, усім стало різко добре =)) Катер представляє собою 30(!!)- метрову махину. .. на яку ми всі дружно завантажились. Принципово сиділи на верхній палубі, що обдувалася всіма вітрами, милувалися видами =)) На половині шляху я примудрився заснути, притулившись до теплого вихлопу)). Прокинувся вже в Зарічинську. Шлях водою зайняв близько 4 годин. Потім нас завантажили в газель і повезли в Кандалакшу. Близько третьої ми вже були на вокзалі. Поїзд на Москву вирушав о пів на другу ночі. Треба було якось розважати себе ці 12 годин... Кожен займався своїм: хтось спав, хтось гуляв по місту, я особисто купив, на ганьбу собі, книжку Дар'ї Донцової, тому що нічого інших книг в місті не було = (((… і до вечора дочитав.
ДЕСЯТИЙ ДЕНЬ, 17 вересня
Поїзд, розчинне пюре, чай з пакетиків. Увесь вечір розбирали похід, поведінку кожного з членів групи, заняття веселе, абсолютно неконфліктне =))) Всі один одним залишилися задоволені... зробили належні оргвисновки =) Я задоволений ліг спати на білосніжну білизну РЖД =)) Люблю після походу зануритися в такий нехитрий комфорт, як постільна білизна і холодна вода з під крана в туалеті поїзда =)) Перший раз в житті, до речі, вдалось всьому помитися з милом просто в поїзді =)) На все пішло 30 хвилин))
ОДИНАДЦЯТИЙ ДЕНЬ, 18 вересня
Приїхали в Москву біля 11-ї, Кирило терміново гайнув на роботу)), а я перекинувся з хлопцями до Київської. Там попрощались. Було, як завжди, дуже сумно. Адже половину з них я, напевно, більше ніколи не побачу. Потім з Володею моталися по місту, в пошуках цифрової студії, що б переписати фотки на диск і уникнути пересилання гігабайтів через і-нет. Знайшли на Новокузнецькій, все зробили. Він мене посадив на мою гілку, попрощались. І ось я один у вагоні, сумно... відпустка закінчилася. На Орєхово мене зустрів Пашка на машині, за що йому величезне спасибі =)) Вже ввечері я влився в московський ритм... поганяв на мотоциклі по нічній Москві... попив пива... поклав цю подорож на поличку своїх спогадів .........
Замість резюме: один із найбільш спортивних і важких походів у моєму житті.
Погода: 3
Організація: 4
Складність річки: 4
Колектив: 5
Власна підготовка: 3
-----------------------------------
Підсумок: дуже навіть непогано відпочили)))
