Грузія 2013

13.09
Півп’ятої ранку. Я в аеропорту Жуляни чекаю на рейс Київ-Кутаїсі. Це має бути вкрай насичена подорож – трекінг грузинським Кавказом, сходження на Казбек (5033 м) та сплав бурхливою річкою Ріоні, національні смаколики та грузинська гостинність. Їду з моїм улюбленим Турклубом Тернопіль.
Бачу купу хлопців з рюкзаками – напевно, це мої. Так і є.
Ще трохи – і ми вже відриваємося від такої своєї української землі.

Дев’ята ранку місцевого часу – гамарджоба, Сакартвело!

В нас є час до другої, коли прилітає наш харків’янин – цілих 4 грузинські години. І ми їдемо в Кутаїсі, але не в центр міста, а на околицю – просто пройтися. І ось вона, славетна грузинська гостинність – просто запитали на вулиці, де б перекусити – і нас вже майже за ручку відводять в дуже затишне кафе, де ми з’їли наші перші невимовно смачні кебаби та хінкалі. Повертаємось до аеропорту.
Під’їжджає Сашко Рибаков (Кам’янець), керівник групи, і рушаємо бусом в далекий путь до селища Джута, що неподалік від самого Казбеку.

14.09
Ночівля в полі з видом на Казбек, і зранку починаємо сходження на перевал Чаухі. Маємо зробити за два дні кільце – перейти перевал Чаухі та повернутися іншим шляхом. Погода чудова, види чарівні – це дійсно великі гори. Не схожі на Крим чи Карпати. Ночуємо на перевалі на висоті 3200 м.

15.09
Продовжуємо йти. Спуски, підйоми, спуски. Ввечері, вже по закінченню нашого трекінгу погода псується, починається злива. Дуже вчасно проходимо біля гірського притулку, певне побудованого на американські гроші, бо має назву US AID Hut. Дуже якісний дерев’яний будинок, душ, і навіть... сучасна пральна машинка.
А блискавки сяють немов феєрверки.

16.09
Прийнявши крижаний душ на нашій гостинній базі, рушаємо в напрямку Казбегі. Перепаковуємося, попиваючи місцевий тархун. Їдемо бусом з села вгору до церкви Цмінда Самеба (Трініті Гергеті). Місцеві джигіти пропонують свої джипи-позашляховики, але ми їдемо своїм вірним бусом-спрінтером по суворому вибоїстому серпантину. Сашко демонструє просто дива водійської майстерності. Їдучі назустріч лендровери напевно в шоці від такої зухвалості.
Дивимося церкву, вона дійсно дуже красива. Набираємо водички та продовжуємо підйом. Під час підйому зустрічаємо іншу частину Турклубу – команду, яка мала зійти на Казбек перед нами. На жаль, погода не дозволила. В той час, коли ми дивилися феєрверки блискавок на території американської бази, вони всю ніч на висоті 4000 м тримали дуги наметів, щоб не поздувало.
За останні кільки днів сходжень не було. Прогнози також досить безнадійні – погода має стати задовільною для сходження через кілька днів. Такого запасу часу ми не маємо. З’явилася навіть пропозиція не брати мотузки та спорядження, а просто «потусити» на метеостанції. Бойовий дух трохи пригнічено, але нашої суворості вистачає, щоб підійматися з повним комплектом споряги.
Йдемо далі. До стоянки біля річки доходимо традиційно близько ночі. Але в цьому також щось є... Висота близько 3000 м, відчувається похолодання. Зігріває смачна вечеря, тепла компанія та фірмові анекдоти від Макса, вже ставши традицією за ці кілька днів.

17.09
Зранку підходимо до льодовика під метеостанцією. Льодовик відносно відкритий, підйом у кішках. Такий досвід для мене перший, і перші кроки в кішках досить дивні – не зрозуміло, яку силу треба прикладати, щоб не з’їжджати по крутому схилу. Але через деякий час це стає досить не складно. Разом з нами підіймаються ще кілька груп, навіть грузинські військові.
Нарешті першій льодовик подолано, і ми підіймаємось до кольорової життєрадісної метеостанції. Погода навпаки не так радує – затягнуте небо, вітер, сніг. До вечора погода не покращується. Вночі пурга, сходження неможливе.

18.09
Наступного ранку все лишається так само. Робимо акліматизаційний вихід до невеличкої каплички на 3900 м, потім тренування підйомів з тріщин та спасробіт.
Вечір – хвилювання. Незрозуміло, чи вийде вночі почати сходження. Незрозуміло, що взагалі чекати від того Казбека.

19.09
І – друга ночі, підйом. А на небі-то зірки! Можна йти! Вітер трохи сильніший, ніж мав би бути, але спробу здійснити сходження не впускаємо. На нічній метеостанції рух, підготування, швидкий сніданок. Підіймаються ще дві групи.
Перша частина сходження темна, нічна – як уві сні. Дійшли до льодовика як раз на світанку. Мотузки, системи, карабіни, перевірки вузлів, кішки, знов перевірки, зв’язки. Нарешті, ми підіймаємось. Світанок серед дорослих гір величний та невимовно красивий. Довгий, втомлюючий підйом. Збивається дихання, через кожні 20 кроків хочеться зупинитися та просто дихати.
Нарешті перемичка, сідловина.
Останній ривок – вершина здається зовсім близько. Але останній підйом найкрутіший та найвиснажливіший. Подарунок від Казбека та Саакашвілі (який робив сходження пару тижнів тому) – в снігу вирублено щось схоже на сходинки, які дуже полегшують підйом.
І ось вона, вершина. Не віриться – шукаю продовження, як і до цього, має бути знов якійсь підйом. Але ні, це дійсно вершина!
Сонце, глибоке блакитне небо. Хмари нижче нас. Вершини сусідніх гір. Краса, яку важко з чимось порівняти.
Але час на красу лімітований – через близько 20 хвилин налітає вітер, все повністю затягується хмарами. Починаємо спуск. Ще зовсім трохи, і йдемо в суцільному молоці, видимість дуже погана. Але вниз вже не так важко.
Кілька годин спуску, і все, льодовик закінчується, ступаємо на справжню надійну землю. Досі не прийшло освідомлення, що ми дійсно піднялися.
Решта дня – радість, добро та спокій.
Чудовий вечір на кухні метеостанції.
Ейфорія.

20.09
Вийшли набагато пізніше, ніж планували. Сходили вниз швидко, але не так, як хотілося – адже сьогодні ми маємо бути в Тбілісі, на нас чекають тіфліські бані. Але щось пішло не так... Запланований збіг вниз затягнувся. І приїхали ми в Тбілісі вже після 9-ї вечора. Але навіть після 9-ї в нас вийшло отримати сірководневе задоволення після тижня гір.
Нічний Тбілісі зачаровує. Живий та життєрадісний, із старими вуличками та хайтековими спорудами, з безліччю музикантів на вулицях та в кафе. З усміхненими та щирими грузинами.
Шукаємо місце, де переночувати. В темному підворітті бачимо напис «Hostel». Хостела там чомусь не має, але натомість знаходимо хлопців, які відразу ж біжать шукати нам ночівлю та швидко знаходять хостел на сусідній вулиці. Зручно розташований, затишний Art Hostel Tbilisi.

Справді гарний хостел. Навіть піжами на ліжка повісили...

21.09
Незважаючи на те, що лягли ми близько третьої, о 9-їй я знову на затишних вуличках. У Старому місті суботній сонний ранок. Хотілося відчути кожну хвилину в Тбілісі. Якось зачепило мене це місто. А може далася взнаки нестача часу на нього)
Дванадцята дня, час вирушати. Та не тут-то було – парі, чи може з’їсти людина 15 сирих яєць не дає спокою. То ж година пішла на прийняття ставок та хвилювання. І це дійсно можливо, принаймні для Юрка – Грози яєць.
Заїжджаємо в Мцхету, дивимося стару церкву.
Також знаходимо для обіду дуже автентичне місце під Мцхетою – хінкальня з несподіваною назвою «Кирпич». Вхід через гаражі, а столи розташовані в бесідках на кількох поверхах. Смачно, дешево та по-домашньому. А «Кирпич» - тому що на цьому місці тут раніше був цегляний завод.
І знову довгий переїзд. Сванетія. Їдемо сплавлятися річкою Ріоні. Ввечері пішов дощ, їдемо гірським серпантином у самісінькому молоці. Туман такий, що нічого не видно за 2 метри. І знову рятує майстерність наших водіїв.

22.09, 23.09
Вода в Ріоні цього року зависока. Високі вали, потужні бочки. Наш рафт кидало тільки так! Його ніс так гордо здіймався на хвилях, що пару разів ледь не повилітали. Купа вражень.
А ночували ми на швейцарській фермі. І це було прекрасно, так як з обіду та до наступного ранку моросив невеликий, але вже набридший дощ. А так нам виділили голе приміщення, але з пічкою та навіть дровами. І цілком безкоштовно.
Ще один день також сплавний, адреналін в каньйонах.

24.09, 25.09, 26.09
Наступного дня просто не можемо не змінити наш маршрут та їдемо на... морееее!!! Розбили намети під Кобулеті. До вечора гарна погода, сосни на березі, тепла вода.
Печера Прометея, прогулянки Кутаїсі, прощання с хінкалі та хачапурями.
І знову літак, і знову Україна.

Відеозвіт монтується))
За фотографії вдячність Юрку, Тарасу, Дімі, Сашку.

P.S. Ну і на останок кілька думок на користь подібного «агресивного» відпочинку:

1. Очищення свідомості. Перезавантаження. Переосмислення. Коли на деякий час повністю змінюється оточення – місцевість, люди, враження. В такі моменти часто приходять думки та ідеї, які в звичайному житті просто не встигають прийти.
2.  Час такої подорожі має магічну властивість розтягуватися. Коли всі дні вкрай насичені, лишається стійке враження, що замість двох тижнів відпочиваєш місяць а то й більше)
3.  «NP (new people) injection». Коли ти на деякий час знаходишся в оточенні людей, якіх вперше бачиш. І відбувається експрес-розуміння інших людей, особливо враховуючи екстремальність ситуацій.
4.  По поверненні виникає справжня радість від зовсім простих дій. По приїзду я відчула просто дитяче щастя від того, що повертаю ключ в замку J А про звичайну ліжко казати взагалі зайве))