Сванетія

Загальна інформація
Гірські вершини
Михайло Хергіані
Местія
Сванські вежі

Загальна інформація

Сванетія (груз. სვანეთი, англ. Svaneti) – це історичний регіон Грузії, розташований на північному заході країни на південних схилах Великого Кавказу.

Вперше відомості про Сванетію з’являються в працях грецького географа Страбона (1 ст.н.е.), а також у римських джерелах. Провінція, населена племенем suones, входила до складу західногрузинського королівства Колхіс, пізніше Егрісі.

Сьогодні, в улоговині, оточеній південно-західним схилом Великого Кавказу і Сванетським хребтом, знаходиться безліч невеликих поселень, які органічно вписані в навколишній ландшафт і відрізняються самобутньою архітектурою.

Край багатий на мальовничі ліси, суворі вершини, високогірні озера та льодовики, архітектурні та сакральні пам’ятки, що сягають темних віків між античністю та середньовіччям.

Територіально Сванетія ділиться на Верхню й Нижню, які розділені Сванетським хребтом.

Верхня Сванетія - це високогірна долина у верхній течії ріки Інгурі, площею 3154 км². З півночі й сходу Верхню Сванетію обрамлює Головний Кавказький хребет з вершинами Шхельда (4320 м), Ушба (4690 м), Тетнульд (4852 м), Шхара (5068 м), Джангітау (5058 м), Дихтау (5204 м) та ін., за якими знаходиться кордон Грузії з Росією (Кабардино-Балкарія). З півдня височіє Сванетський хребет, який безпосередньо примикає до Головного Кавказького хребта й замикає Верхню Сванетію зі сходу. А на заході розташований хребет Хурум, який відділяє Сванетію від Кодорської ущелини

Верхня Сванетія відома своїми архітектурними скарбами й мальовничими пейзажами. В цих місцях, на висоті 2000 метрів над рівнем моря, розкидані розкішні кущі рододендронів з величезними суцвіттями. А над ними здіймаються засніжені вершини неприступних льодовиків, що досягають більше 5000 м і з яких шумними потоками стікають води, даруючи початок бурхливим гірським річкам і дивовижним водоспадам.

Тут розкидані також житлові вежі, споруджені головним чином в 9–12 сторіччях. Також збереглися прадавні кам'яні православні церкви. Наприклад, на вершині гори Мхеєр знаходиться стара церква Святого Михаїла, в якій колись, за словами пастухів, жив священик. Перебуваючи на висоті близько 2500 м над р.м. вона вважається найвищою церквою в Грузії. Наразі споруда пустує, приймаючи туристів і сванських жителів, які відзначають на цій горі православне свято – день архангела Михаїла (22 липня). В цей день мешканці довколишніх сіл піднімаються на гору: моляться і веселяться, п’ють чачу, ріжуть биків і танцюють.

Верхня Сванетія була включена в список об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Історично Верхня Сванетія ділиться на Східну і Західну, в інших формулюваннях – на Вільну і Князівську. В свій час князі Дадешкеліані змогли підпорядкувати західні сванські общини до ріки Дорла, але далі не просунулись, і Дорла стала кордоном двох Сванетій. В свою чергу князі Дадіані підкорили Нижню Сванетію, але не змогли пройти за перевал Загар, який і став кордоном Нижньої і Верхньої Сванетії.

В результаті Східна (Вільна) Сванетія дійшла до нашого часу в більш архаїчному стані, з більш традиційним укладом життя і з більшою кількістю кам’яних споруд, до яких відносяться храми і сванські вежі.  

Нижня Сванетія знаходиться у високогірній долині річки Цхенісцкалі та її притоки Хеледула. Нині Нижня Сванетія – це Лентехський район (регіон Рача-Лечхумі і Нижня Сванетія). З півночі Нижню Сванетію відокремлює Сванетський хребет від Верхньої. З південно заходу Егриський хребет відокремлює район від Мегрелії, а Лечхумський хребет відокремлює його від району Лечхумі на півдні й Рачі на сході.

Місцеве населення в Сванетії – свани – специфічна етнографічна група грузинів зі збереженим глибоким пластом культури та своєрідною ментальністю, якими досі захоплюються мандрівники.

Свани протягом століть були відомі як відважні воїни, суворі горці, котрі поважають і дотримуються традицій до найменших дрібниць. У свідомості чужинців образ сванів та сванських веж асоціюються з поняттям кровної помсти.

При цьому до гостей свани ставляться надзвичайно шанобливо, хоча й спочатку насторожено та безпристрасно. Існує навіть легенда, що тільки єдиний раз в історії свани вбили прибульця – і то потенційного завойовника, згідно з колективно винесеним рішенням, яке спокутують досі.

Зараз у Сванетії 147 населених пунктів. Численність населення близько 14 000 чоловік. Села групуються в общини, таким чином в Сванетії існує 16 общин (Местія, Ушгулі, Бечо, Іпарі, Адіші, Кала, Латалі та ін.). Дуже часто виникає плутанина, тому що на деяких картах не вказуються назви общин, а тільки назви сіл, і навпаки, а в описі туристичних маршрутів використовуються і ті, і інші назви. Деколи туристи хочуть потрапити в Мазері, минаючи Бечо. Або прагнуть в Жабеші, не знаючи, що це община Мулахі.

Гірські вершини

Сванетія оточена гірськими вершинами, найкрасивішою з яких вважається велична Ушба – мрія всіх альпіністів. Її висота — 4690 м. Це далеко не найвища гора в Грузії, але по альпіністській класифікації одна із самих складних в світі. Вона віднесена до найвищої, п’ятої категорії складності. Двоголовий велетень зберігає таємницю смерті десятків досвідчених альпіністів. Ушба з грузинської перекладається як «шабаш відьом» або «гора відьом», «гора-вбивця». Вона знаходиться в самому кінці Шхельдинської ущелини, на кордоні Росії і Грузії. Не багато альпіністів можуть похвалитися підкоренням цієї вершини – однією з найскладніших у світі чотиритисячників. Масив Ушби складається з двох вершин – Північної (4694 м) і Південної (4710 м). Їх єднає Ушбинська перемичка або «труба», таку назву дано не даремно, навіть в гарну погоду в ній вітряно. З усіх боків схили масиву обриваються крутими 1000-1500-метровими стінами. Сьогодні на Ушбу прокладено приблизно 50 маршрутів різної категорії складності.

В певний час сходження на Ушбу було заборонено, в всякому разі, по маршруту через Сванетію, коли альпіністам доводилось долати так зване Дзеркало - прямовисна скала висотою в 1200 м, де практично немає за що зачепитись.

Ушбинське плато, розташоване на висоті 4000 м, покрите потужним льодовиком і оточене вершинами Головного хребта – Шхельда, Ушба, пік Щуровського, Чатин. З південного заходу плато обмежене довгим, сильно порізаним Східним гребенем - «пилкою» Східної Шхельди. Вириваючись з плато через вузькі скельні ворота, утворені південно-західними стінами піку Щуровського і Північними стінами «пилки» Шхельди, льодовик круто спрямовується вниз, утворюючи сильно порізаний Ушбинський льодопад, що впадає в Шхельдинський льодовик. Його можна спокійно подолати в червні-липні, а в інший час він сильно розірваний тріщинами.

Північний пік Ушби був вперше підкорений в 1888 р. Джоном Гарфордом Кокіним з провідником Ульріхом Альмерія; Південний же пік був підкорений лише в 1903 р. експедицією німецьких, швейцарських і австрійських альпіністів під керівництвом В. Рікмер-Рікмерса.

Тетнульд (груз. თეთნულდი «біла гора») — вершина в відрозі Безенгійської стіни, Головного Кавказького хребта в регіоні Верхня Сванетія, Грузія, за 2 км на південь від вершини Гестола і межі Російської Федерації (Кабардино-Балкарія). Висота — 4852 м. Вершина двоголова, складена стародавніми кристалічними породами. З Тетнульда стікають льодовики Оїш, Нагеб, (витоки Інгурі), Адіш та ін. Загальна площа льодовиків — 46 км². За 22 км на захід від вершини розташований районний центр Местія.

Тетнульд, Тетнульді, цю гору ще називають "сванською нареченою". Саме існування цієї вершини підтверджує той факт, що природа здатна створювати правильні геометричні форми. З якого боку не подивися на Тетнульд — з усіх сторін ця вершина є практично правильною пірамідою з чотирма гострими гранями. Через перемичку з Гестолою за часів СРСР на Тетнульд був маршрут з боку Росії 4б к.с., але через геологічні зміни — просідання льодовика, на сьогоднішній день цей шлях вкрай небезпечний, і офіційно заборонений, так як пов'язаний з перетином Російсько-Грузинського кордону. З боку Грузії (Сванетія), на Тетнульд існують два красивих маршрути, один з яких був пройдений в 1887 році, в тому самому році, коли найсильніші альпіністи Європи піднялися на всі самі значущі піки Головного Кавказу. Вперше на Тетнульд піднялася команда австрійських альпіністів під командуванням Дугласа Фрешфільда.

На сьогодні, підйом на Тетнульд являє собою спортивне сходження середньої категорії складності, важчий, ніж підйом на Лайлу, але значно менш ризикований, ніж програма на Ушбі або Шхарі. Сходження на Тетнульд можна порекомендувати як перехідну ланку від простих альпіністських програм до технічно вищих рівнів. Розташування Тетнульда дає унікальний шанс альпіністам насолодитися всією потужністю і пишністю знаменитих вершин Безенгійської стіни, навпроти якої розташована вершина Тетнульд.

Лайла – одна із найвищих вершин Сванетського хребта, висотою 4009 м. З гори відкриваються прекрасні навколишні краєвиди. Підйом на вершину починається легко, з малим набором висоти, через лісо-лугову частину, яка згодом переходить в льодовик. На льодовику багато тріщин, деякі з них дуже великі, і доводиться робити великі гаки, щоб обійти їх.

Маршрут підйому на вершину пролягає через перевал Джварі (3400 м), де також чимало тріщин, скельних виступів тощо.

Лайла має три вершини (Північна, Південна і Центральна – 4009 м).

Михайло Хергіані

В Сванетії (Местія) народився і виріс відомий радянський спортсмен-альпініст Михайло Хергіані (1935-1969 рр). Його батько, Віссаріон Хергіані, був одним з перших альпіністів Сванетії, який зійшов на Ушбу в 1937 р.

Михайло Хергіані з дитинства слухав розповіді про сходження, лазив по скелям, займався гірськими лижами. В 14 років він отримав свою першу альпіністську нагороду – значок «Альпініст СРСР» 1-ї степені, за сходження на вершину Бангуріані в складі масової альпініади Сванетії.

Блискучий шлях Михайла в альпінізмі почався в 1951 р. після закінчення Школи інструкторів альпінізма ВЦСПС. З 1953 року він здійснював сходження найвищої категорії складності. Він досягнув високих результатів як в альпінізмі, так і в скелелазінні, став багатократним Чемпіоном СРСР в цьому та в інших видах спорту.

Був організатором багатьох найскладніших сходжень і першосходжень, завжди перший у важких місцях.

Основні сходження: 1953 р. – Уллутау по північно-західному схилі, траверс Светгара; 1954 р. – в складі команди Грузинського альпіністського клубу здійснює сходження на Памірі з льодовика Гармо; 1956 р. – Тютюбаші, 1959 р. – був включений в експедицію на Еверест, яка не відбулась; 1960 р. – ряд скельних маршрутів у Великобританії та ін.

За досконалу роботу на скелях, англійські альпіністи назвали Михайла «Тигром скал».

В 1968 р. – він був прийнятий в висотну групу Французького альпіністського клубу.

Михайло Хергіані загинув в 1969 р. в Італії під час тренування перед рекордним підйомом на Чіветту, де він зірвався і впав.

В старому будинку сім’ї Хергіані сьогодні працює музей, посвячений альпіністу. В ньому чотири зали: 1) етнографічний; 2) історії радянського альпінізму; 3) посвячений безпосередньо Михайлу; 4) його особиста кімната. В музеї можна побачити спорядження Хергіані і його товаришів по команді, фотографії із сходжень і доволі скромну обстановку кімнати, в якій жив альпініст.

Могила Хергіані знаходиться перед музеєм.

Местія

Местія – це історичний, культурний і релігійний центр Сванетії, розташований на південному схилі Великого Кавказу, в 128 км на північний схід від Зугдіді, на висоті 1500 м.

Местія – адміністративний центр Верхньої Сванетії, селище міського типу. Населення – 2600 ос. Розташоване в злитті рік Местіачала і Мулахура, та витягнуте майже на 6 кілометрів. З південної сторони Местію оточують – хребет Зурулді, з північної – гора Цхаквзагарі, із східної – гірський масив Бангуріані, а з західної відкривається панорама на вершину Лайла.

В Местії збереглось декілька десятків середньовічних кам’яних будинків з характерними тільки для цих місць сторожовими і житловими вежами, які колись охороняли долини, а також церкви 10-14 ст.

В селищі розташований історико-етнографічний музей, де зберігаються унікальні ікони, рукописи та інші реліквії.

Серед інших принад виділяються історичні села Лагамі, Ланчвалі і Лехтагі, старий Сванський житловий комплекс сім'ї Маргіані, дім-музей альпініста Михайла Хергіані. Серед церков найбільш помітна – церква Преображення 9 ст. в районі Лагамі.

В Местії декілька джерел з мінеральною водою. Один знаходиться в центрі міста, три інших – на березі ріки Мулахура.

Недалеко від Местії пролягають гірські туристичні маршрути до льодовика Чалааді и до озер Корулді. В 7 км від Местії знаходиться гірськолижний курорт Хацвалі. З центра Местії до Хацвалі прокладена шосейна дорога.

Сванські вежі

Сванетія пережила багато іноземних нападів і міжусобних війн грузинських феодалів, входила в склад багатьох грузинських князівств, але, не зважаючи на це, зберегла свою історико-культурну унікальність. Прикладом цього – житлові побудови сванів. Кам’яні будинки, які називаються мачубами, як правило, були обнесені кам’яними стінами, а вікна заміняли високо розташовані щілини-бійниці. Зимою в них знаходив притулок і скот. Сьогодні ці середньовічні житла уступають місце новим будинкам – двоповерховим, з великими вікнами і зовнішніми галереями. Але головною особливістю, яка дає неповторний образ поселенням сванів, є кам’яні вежі висотою від 10 до 25 м, які стоять майже біля кожного будинку. Вежі могли використовуватись одночасно як житлові, так і як сторожові.

Вежі будувались з місцевих природних матеріалів – щебеня, неотесаних каменів, сланцевих плит і скріплялись вапняним розчином. Більшість веж квадратні в перетині, зі стороною в основі 5-6 м, і звужуються до верху. Вежі мають по чотири-п’ять поверхів, в кожному – вузькі вікна-бійниці. Перший ярус такої вежі двометрової висоти представляє собою суцільну кам’яну кладку без будь-яких поміщень всередині. Так вежа краще витримує не тільки атаки загарбників, але й землетруси. Вище знаходиться вхід – маленький лаз, до якого піднімаються по приставній драбинці (у випадку небезпеки її можна затягнути всередину). Ще вище у вежі на декількох ярусах знаходяться житлові і хазяйські поміщення,  а на самому верху – майданчик для спостереження.

Пряйнято вважати, що ці вежі побудовані в 12-13 ст. під час «Золотого століття» Сванетії – при царювання в Грузії цариці Тамари. Були випадки, коли при кровній помсті чоловіки відсиджувались у вежах роками, забираючи із собою жінок і дітей, продукти, воду, боєприпаси.

Сванські вежі до цих пір служать потомкам своїх будівників. В основному народ використовує їх в якості складу, сараю, чи загону для свиней, але в туристичних містах типу Местії і Ушгулі інтенсивно реставрують і перетворюють в музеї.