Тур-приключение на воде: Тиса на Закарпатье
Если у вас есть вопросы, пожалуйста, позвоните нам
+38 096 212 40 71
Весна, пробуждение природы, высокая вода, солнечное Закарпатье, байдарки, адреналин, - наилучшие составляющие для замечательного коктейля Приключений.
Динамическая река, живописные берега, загадочный край, это то, что точно будет в этом путешествии.
Осталось привести с собой хорошую погоду и веселое настроение. Тогда до встречи на воде и "семь футов вам под килем".
-
работа инструктора
-
общее снаряжение для сплава
-
питание согласно программе
-
проживание в палатках
-
транспорт согласно программе
-
входные билеты в музеи
-
прокат личного снаряжения
-
страховка
- встреча с группой на железнодорожном вокзале г. Мукачево
- завтрак в кафе
- переезд в г. Хуст, обзор руин Хустского замка
- переезд к месту начала сплава
- обед
- подготовка к сплаву, инструктаж по правилам безопасности
- сплав рекой Тиса по маршруту пгт Вышковое – г. Хуст, 17 км
- установка лагеря
- ужин, ночевка в палатках
- завтрак, сбор лагеря
- сплав рекой Тиса по маршруту г. Хуст – г. Виноградов, 24 км
- окончание сплава у подножия Черной Горы
- во время сплава обзор скал Святой Марии Терезы
- обед на берегу реки
- переезд в Мукачево; дорогой, при наличии времени, можно будет выкупаться в бассейне, который наполняется из лечебного термального источника; температура воды на поверхности достигает 36 градусов
- обзор Мукачевского замка (замок Паланок)
- выезд домой
- Гидрокостюм (Аренда)
- Гидроноски (Аренда)
- Спортывний костюм
- Куртка и свитер
- Одежда для пребывания в отеле (цивилизации)
- Кроссовки
- Белье
- Шорты
- Одежда для сплава с длинным рукавом
- Сандалии для сплава с креплением за пятку
- Кепка/панамка
- Купальник/плавки
- Обувь для рафтинга
- Солнцезащитные очки
- Гидроперчатки (Аренда)
- Спальный комплект (спальник+коврик) (Аренда)
- Палатка
- Личная посуда: металлическая или пластиковая (чтобы не разбилась) тарелка, ложка, кружка
- Сумка дорожна/рюкзак
- Крем от загара
- Средства гигиены: зубная щетка, паста, полотенце
- Фотоапарат/відеокамера, мобільный
- Мусорные мешки
Ми вже втрамбували сніг, поставили намети, закинули в них каремати зі спальниками, і я вже натягнула на себе теплі рукавиці і весь запас флісок. Терпіти не можу ночівлі на снігу )) Чергові вже готують вечерю, і хтось, здається, вже бере до рук гітару.
Свіча з Мізункою нас сьогодні не пустили. Мало води. Завтра ми переїжджаємо на Чорну Тису - там, доносить розвідка, води більше. Вже у сутінках я спускаюся до ріки, перетинаючи засніжену вузькоколійку. Зупиняюсь біля кромки прибережного льоду. Навколо – мікроканьйон, утворений звивами русла. Лісисті схили з усіх боків, засніжені гори попереду, темно-сіре дощове небо вгорі, рвані, майже чорні хмари зусібіч. Дрібний дощ. І безперервний шум води.
Так буває, коли ти раптово втрачаєш свідомість. Простір навколо тебе згортається у воронку, втягуючи зі сходом-заходом і верхом-низом усі відчуття - дотику, смаку, запаху, звуку. На секунду усе змішується, а ще через секунду ти приходиш до тями, робиш вдих і десь там, внутрішнім зором, намагаєшся упіймати те хворобливо, нереально яскраве, довжиною у кілька годин чи років буття, котре встигла прожити твоя на мить звільнена свідомість.
Ніколи не можу впіймати. Так шкода :)
2. Розвиток подійГітара, великий котел чаю на вогнищі і півтора десятки людей, з яких до сьогодні я знала тільки Марту. Класно. Тепло. Спокійно. І так не хочеться йти від людей, від вогнища, від гітари і гріти собою вистиглий і відсирілий у наметі спальник )))
3. КульмінаціяМій капітан сидить на байдарці відразу за мною, але усі команди він змушений кричати, мало не зриваючи голос - так реве вода навколо нас.
Це круто, це офігенно круто - відчувати, бачити, (напів)усвідомлювати, як тебе проносить над черговим порогом, як крижана вода летить в обличчя, обливає тебе з голови до ніг, як щосекунди змінюється водний рельєф навколо тебе, як життя нарешті перестає тягнутися найн-то-файв і розганяється до свисту у вухах, змазуючись у суцільне й барвисте чудо. Таке яскраве. Ніби не твоє...лінія горизонту перед тобою раптом розвертається на 90 градусів, а потім зовсім зникає, простір безнадійно змішується з часом, секунди злипаються в нескінченне просторове ніщо, де немає верха-низу-початку-кінця, у якому тобою крутить навсібіч і ти б'єшся об каміння і дно байдарки і ковтаєш річкову воду, дивно загуслу від твоєї беззмістовно-тваринної паніки.
- Таня, дай руку!- я не могу!- можеш! руку давай!
Ідіотські жарти переляканої свідомості. У нас однакові рукавиці. Я по сантиметру дотягуюся до його руки, але ж вона така сама, як моя - ця рука, обтягнута чорним неопреном. Я дотягуюся до самої себе? Фільми, де дух щойно померлого дивиться на себе самого. Щось стівенкінгівське. Маячня. Я дотягнулася.
- Только не отпусти!!!- Танюша, я тебе тримаю.- Только не отпусти!!!!!- Я тебе тримаю.Твоє "Я" розділяється на дві половини. Друге "Я" чітко усвідомлює, що катастрофи не відбувається. Що кіляються усі. І випливають. І Віталік вже тримає тебе за руку і за жилет, намагаючись втягнути на перевернуту байдарку. І щойно поруч на воді був каяк Слоника. Він же з ним одне ціле, з цим червоним каяком. Він так легко, ніби танцюючи, долає пороги. Він кросавчєг )) Він тебе тут не залишить. І ще купа людей навколо тебе. Їм не пофіг. Вони тебе витягнуть. І ти пам'ятаєш, що у разі чого треба лягти на течію спиною, ногами вперед. І ще багато чого ти пам'ятаєш і знаєш.
Але твоє перше "Я", те саме - нерозумне, безапеляційне і прапрадавнє - щойно наковталося річкової води. Йому забиває дихання від холоду. Воно у паніці. Воно тільки видихає повітря - з хрипом, різко, істерично. Воно відчуває, що руки ніфіга не тримаються на слизькій мокрій гумі байдарки. Воно викручує голову назад і бачить, що тебе несе просто на каміння. І якщо ти зараз не втримаєшся, тебе потягне під байдарку і спрямує на це каміння головою.Таке ідіотське відчуття неналежності самій собі.
На березі тобою трусить - від холоду і від адреналіну. До фінішу вже недалеко, і ти можеш дійти туди пішки, берегом. Але ж хіба можеш? Звичайно ж, не можеш. Бо ж тут, на ріці, усе перестає тягнутися найн-ту-файв - ну, ви розумієте. І попереду, кажуть, ще один каскад порогів. Усього один. І ти тішиш себе тим, що все буде добре. І продовжуєш повторювати те саме, коли вода вже знайомо відриває тебе від байдарки, забиває дихання, коли тебе тягне по камінню і коли тобі нарешті - о, безкінечні миті! - вдається вчепитися за металеву сітку, по котрій усього лише кілька метрів вгору, до траси.
Нагорі ти не розумієш, чого тобі так ниють і підгибаються ноги, аж доки не стягуєш з себе мокрий гідрак і не виявляєш під ним набір синців усіх калібрів ))
Але, гадство, це так класно!!!
4.ЗавершенняМи повертаємось до Львова. Темрява. Машина їде крізь суцільний туман. Нічого не видно. "- Слухай, як ти бачиш?!" "- Я не бачу. Я по розмітці їду ))"
Я не водій і на дорогу можу не дивитися. Але все одно, усі ті години продирання крізь туман і вщент розбитий асфальт напружено вдивляюся у трасу. Так, ніби це чимось допоможе.
Зате Ніно Катамадзе з туманом поєднується просто чудово. Gogol Bordello, як не дивно, теж непогано.
5.Фінальні титриДякую вам усім, народ. Це було нереально класно!
Навіть крутіше, ніж минулого разу ))
