Непорушна твердиня Кам'янця-Подільського
У середні віки місто Кам’янець Подільський було справжньою фортецею і мало дві однаково потужні групи фортифікацій: міські укріплення та Стару фортецю. Стара фортеця займає острів (1200х600 м) і сполучається з плато дуже вузьким (до 10 м) скелястим перешийком завдовжки 105 м. Висота прямовисних стінок каньйону (близько 30 – 40 м) й вузенький перешийок, який на випадок облоги перекривався річковими шлюзами, робили острів-фортецю взагалі неприступною.
Хто горду славу твою, Кам’янець, возвеличити може?
Мури твої - кам’яна скеля, твердиня тривка,
Різано брами і сходи твої в суцільнім граніті,
Люди не здвигли тебе – вгору піднявся ти сам.
Себастьян Кленович
Однак дарма поет так принизив заслуги фортифікаторів – без їх зусиль місто навряд чи стало б такою вже «тривкою твердинею».
Оборонний комплекс, що складається із Старого і Нового замків та міських укріплень, історично сформувався у мальовничому скелястому районі річки Смотрич.
 |
| Французький план старого міста та фортеці 1691 р. |
Головним оборонним вузлом усієї фортифікації є Старий замок, розташований на високому мисі, що з’єднується з містом через Замковий міст. Перші муровані укріплення на території мису, підтверджені матеріальними слідами археологічних розвідок у західній частині замку, датуються ХІ століттям.
У цьому порубіжному краї на сили природи не надто сподівалися. Острів було обведено оборонними мурами з потужними баштами. Три з них – Різницька, Кушнірська та Слюсарська, збереглися донині.
Цікаво, що потенційно слабкі місця, якими зазвичай є будь-які в’їзди до міста, стали частиною унікальної для України системи оборони. Йдеться про комплекси Руської та Польської брам. Ці споруди, розташовані обабіч перешийка, що з’єднує місто з замком, майже на дні каньйону, де рельєф давав змогу зробити відносно пологі підйоми і влаштувати дороги до міста. Брами діяли не тільки як власне в’їзди до міста, вони були фортифікованими гідротехнічними спорудами зі шлюзами, що в разі потреби перекривали русло Смотрича. Комплекс Руської брами складався з шести башт і бар бакану на правому березі ріки та двох башт на острівцях в руслі ріки, з’єднаних оборонними стінами зі шлюзами. Польську браму складали дві башти на лівому березі та ще три башти і барбакан – на правому, їх також з’єднував мур із шлюзами. При наближенні ворога перекривався шлюз Руської брами, трохи згодом – Польської, рівень води значно підвищувався, остаточно перетворюючи каньйон у неприступну перепону. Подібні системи на той час широко застосовувалися у Фландрії та Нідерландах, але для Східної Європи обладнані шлюзами укріплення були унікальними. Від Польської брами захищена муром дорога вела до безпосереднього входу у місто – Вітряної брами , проїзд якої розташовано у нижньому ярусі Баторієвої, або Кушнірської, вежі. 
Перша назва пояснюється тим, що це потужне семиярусне укріплення було збудовано за наказом короля Стефана Баторія, а друга – назвою цеху, що дбав про цю оборонну споруду.
В’їзд до міста із Замкового мосту, збудованого на перешийку, що з’єднував острівне плато з материком, було захищено надбрамною вежею з проїздом в нижньому ярусі та мурами. Контролював «парадний вхід» у місто Вірменський бастіон, влаштований на терасі над укріпленою брамою. Очевидно, що розташований на самій межі Поля Кам’янець Подільський міг так довго і досить щасливо існувати лише завдяки своїм унікальним фортифікаціям, що вдало підсилювали його природній захист.
У плані фортеця Кам’янця – багатокутник видовженої форми, по периметру обнесений стінами з баштами на кожному розі. Праворуч від східних воріт (головного в’їзду з боку міста) знаходиться одноярусна п’ятигранна Чорна башта з колодязем діаметром 6 м, пробитим через 40,7-метрову скельну породу. Далі, якщо рухатися за годинниковою стрілкою, можна нарахувати ще десять башт: Лянцкоронська, Комендантська, Рожанка, Водна, Нова, Денна, Ляцька, Тенченська, Ковпак і Папська, або Кармелюкова (найвища, ліворуч від східних воріт, збудована коштом папи Юлія ІІ у 1503 – 1517 роках).
Масштабна розбудова замку сталася наприкінці XIV – в середині XV ст., після того, як в 1393 р. його захопив литовський князь Вітовт.
Розпочату краківським воєводою Спитком з Мельштина перебудову замку було спрямовано на розвиток укріплення у східному напрямку для того, щоб наблизити замок до перешийка між містом і мисом. Внаслідок перебудови планувальна конфігурація замку набула видовженої форми. Водночас значно збільшилося число башт.
Наступна модернізація замку припадає на другу половину XVII ст. під керівництвом військового інженера і архітектора І. Претфуса було переобладнано башти і мури для застосування нових видів вогнепальної зброї.
Проте постійно зміцнюване укріплення не витримало турецької облоги у 1672 р., і понад чверть століття в замку господарювали турки.
Завершальним у формуванні планувально-просторової структури замку було XVIII ст., коли під керівництвом військових інженерів Х. Дальке, Я. де Вітте, С. Завадського було зміцнено окремі ділянки мурів та споруджено південний і північний двори-батареї.
Каньйон Смотрича петлею, що нагадує грецьку літеру «омега», охоплює фортецю і розходиться по обидва боки від Замкового мосту. Цей міст, а також укріплення (XVI – XVII ст.) Польських і Руських воріт із шлюзами, які регулювали рівень води у Смотричі, є монументальними залишками унікальної у європейському воєнному зодчестві середньовічної оборонно-гідротехнічної системи Кам’янця.
Оборонний ансамбль Міських воріт – це цілком автономна фортеця, розбудована у XV-XVII столітті на протилежному від замку боці каньйону перед мостом. Форт складається з двох оборонних вузлів – Польських і Руських воріт (їхні назви вказують на те, які общини середньовічного міста мали їх утримувати, ремонтувати й обороняти). Вузли подібні за будовою, оборонно й гідротехнічно вони були нерозривно пов’язані.
Укріплення Руських воріт складалися з двох оборонних ліній – Нижні і Верхні ворота – барбакану та міжстінного вузького проходу між ними протяжністю 230 м, що перетинав каньйон шириною 90 м. русло річки Смотрич було пропущено через спеціальні шлюзи в товщі цих стін. Нижні й Верхні ворота фланкували по чотири башти. До нашого часу від цього форту збереглися Прибережна, Дозорна і Приворітня башти, масивна Надворітня башта з підземною галереєю, барбакан та казематна куртина з двома ділянками оборонних стін.
Фортифікаційний ансамбль міста формувався протягом сторіч і гармонійно поєднує в собі елементи оборонної архітектури різних епох різних фортифікаційних шкіл. Основу його оборонної архітектури закладено в період Київської Русі і Великого князівства Литовського у X-XIV ст. з XVI ст. над розбудовою фортифікаційного ансамблю працюють провідні італійські військові інженери Каміліус, Камеріно, Рудольфіно, придворний королівський архітектор німець Йокуб Бреторус.
На початку XVII ст., появою далекобійної артилерії, військовий інженер Теофіл Шомберг збудував перед західним фасадом замку кам’яно-земляну бастіонну фортецю новоголландської системи – горнверк – що отримала назву Нова фортеця. Від неї залишилися лабіринти кам’яних казематів й грандіозні земляні вали.
Крім фортеці Старого міста й Нової фортеці, фортифікаційними укріпленнями міста Кам’янця є Міські укріплення XIV-XVIII ст. (вулиця Скалиста), укріплення Міських воріт (XIV ст. – 1746 р.), Вірменські склади XVI – XVII ст., Вірменський бастіон XVI – XVIII ст (цитадель і Казематна башта), Турецький бастіон (XVII ст.), семиповерхову Кушнірську башту XVI – XVIII ст., гарнізонні казарми (1780 – 1788 рр.), порохові склади (1778 – 1779 рр.) та чимало інших пам’яток.
Кушнірська башта – це приворітнє укріплення найдавніших міських воріт Кам’янця – Вітряних. Має форму витягнутого прямокутника (периметр 27,5 х 17,8 м) з заокругленою з боку міста стіною. Первісно мала п’ять ярусів із п’ятьма рядами гарматних амбразур. В 1785 р. архітектором Я. де Вітте цю башту було надбудовано на висоту ще двох ярусів й вивершено гострим двосхилим дахом. Амбразури цих горішніх ярусів перероблено на вікна та вентиляційні витяжки.
Праворуч до башти прилягає портал Вітряних воріт із односкісним дахом, ліворуч – симетрична за об’ємом фортифікаційна прибудова.
У місті привертає увагу ще одна велична башта – готична оборонна вежа-дзвіниця зруйнованого Вірменського костьолу кінця XV – початку XVI ст. Вежа прямокутна у плані (довжина кожної із стін 11 м), має п’ять ярусів заввишки 22,7 м та високий шатровий дах. Загальна висота споруди сягає 38 м. на третьому і п’ятому ярусі є ряди складних двохканальних бійниць для ведення перехресного обстрілу нападників. Горішній ярус вежі декоровано чотирма кутовими вежицями під високими дашками.
