На півдні галицького Поділля, над багатоводним Дністром, потопає в садах, повна краси і чару місцевість, колись повітовий центр — Заліщики. Ще в кня-жу добу, коли по Дністрі проходив торговельний шлях, що лучив Чорне море і багату Візантію з княжим столичним містом — Галичем, по бистрих водах ріки плавали торговельні судна — кораблі. За переказами, місце, де тепер розкинулися Заліщики, відділялося від Дністра зарослями ліщини. Тут, тобто «за ліщиною», залюбки зупинялися проїжджі купці на відпочинок. Звідси мабуть і походить назва Заліщики.
Заліщики — невеличке курортне містечко (коло 5 тисяч населення) - - лежать у мальовничій долині на лівому березі Дністра в південно-західньому Поділлі, немов би на півострові. Протилежний буковинський берег Дністра, що оточує Заліщики з трьох сторін, а зокрема з півдня і сходу, підноситься над рікою 70-120 метрів високою і стрімкою стіною, покритою здебільша кущами дерев. З Буковиною Заліщики пов'язані двома мостами — залізничим на заході, що був найвищим мостом у передвоєнній Польщі, та другим мостом, який сполучує галицький гостинець Тернопіль — Чортків — Заліщики з Чернівцями. Цей гостинець у самому місті називався вулиця Собєського.
Заліщики, разом з селом Добровляни, є єдиним місцем в західних областях України з лагідним середземноморським кліматом. Тут рано достигають овочі й городина і через те навколо розкинулись виноградники, баштани, помідорові плянтації та овочеві, головно морелеві, сади, зокрема в сусідньому селі — Добровлянах.
Крайній південь скромної Тернопільщини — справді незвичайна кліматична зона. Природа облаштувала її так, що коли всього за сорок хвилин їзди на північ, приміром, черешні ще цвітуть, то тут деякими сортами вже можна ласувати. Так само з овочами. Тому Заліщицький та сусідній Борщівський райони і відомі далеко за межами регіону, а то й країни, завдяки продукції раннього овочівництва, передусім помідорам, про що «УМ» уже колись розповідала. А от про те, що місто–півострів було колись відомим європейським курортом, знають навіть далеко не всі мешканці району. Проте саме це місце називалося на початку минулого століття «польською Рiв’єрою» (регіон входив тоді до складу Польщі) і було розвиненим кліматологічним курортом, до якого ходив прямий швидкісний поїзд iз Варшави. Береги Дністра були забудовані віллами та пансіонатами. Neapol, Warshawa, Riviera, Grand — одні назви чого варті... Там знаходились два великих комфортних піщаних пляжі (до речі, був і ще один — перший у міжвоєнній Польщі неофіційний нудистський!), а набережну порівнювали з ялтинською.
Як істинне курортне місто Заліщики затихали в холодну пору року і оживали влітку. Тут проводилось багато культурних та спортивних заходів, як от концерти, виставки, театральні вистави, кінні перегони, змагання з тенісу, стрільби та веслярства. Пропонувалися навіть дійства, схожі на фестивалі, — одне з таких проводили завжди у другу декаду вересня на честь збору винограду, і називалося воно «Віннярство». На відпочинок у Заліщики охоче приїжджали представники знаті й творчої інтелігенції, серед яких було і чимало відомих людей — наприклад, оперна зірка Соломія Крушельницька, письменники Юрій Федькович та Василь Стефаник, перший маршал Польщі Юзеф Пілсудський.
Чудові пляжі колишнього заліщицького курорту були знищені великою дністровською повінню, і в радянський період їх чомусь не відновили — можливо, вважали «відрижкою буржуазії». Однак за тих же радянських часiв райцентр усе ще залишався досить відомим кліматологічним курортом. У колишньому палаці місцевої знаті функціонувала здравниця всесоюзного значення «Заліщики», в якій щорічно відпочивало й поправляло здоров’я більше п’яти тисяч людей не тільки з України, а й з інших республік колишнього СРСР. Спеціалізувався заклад на лікуванні поліартриту, радикуліту, міозиту та інших подібних хвороб. Не меншою популярністю користувалася і турбаза «Дністрянка» на більш як триста місць, що пропонувала всі зручності і насичену екскурсійну програму, куди входили не лише піші походи надзвичайно мальовничим довкіллям, а й поїздки до недалеких печер сусіднього Борщівського району, Чернівців, Кам’янець–Подільського, карпатського Яремча, водні прогулянки та сплави по Дністру.
На превеликий жаль, і будинок відпочинку «Заліщики», і турбаза «Дністрянка» не витримали економічних катаклізмів української незалежності. Нікого чомусь не зацікавило збереження об’єктів, завдяки яким можна було б поповнювати бюджет міста та розвивати його як туристичний і курортний центр. До того ж виникли певні екологічні проблеми, на вирішення яких хронічно не вистачало коштів, а без цього повернути Заліщикам колишню курортну славу було просто неможливо.
Джерела інформації: Василь Верига "Там, де Дністер круто в'ється", Світлана Мичко "Півострів Заліщики, або Курорт за городами"