Про мандрівку в Карпати й на фестиваль "Гуцульська бринза" (вересень, 2005)

4-6 вересня 2005 року ми організували мандрівку Карпатами "Гуцульська казка".

Все розпочалося з Тернополя. Тут ми відвідали Краєзнавчий музей, прогулялися по бруківці ще сонних суботніх вуличок центру, зайшли в пишну Церкву Різдва, збудовану в 1608 році, затишною набережною пройшли повз Тернопільський став, пообідали у колоритному музеї-їдальні "Старий млин". По обіді на нас вже чекав бус і ми вирушили до Карпат. Дорогою видерлися на залишки мурів Теребовлянської фортеці, сполоснулися в Червоноградському водоспаді і на вечір оселилися в теплій і затишній хатинці у Верховині. Хатинка оздоблена у гуцульському стилі, все в дереві з різьбою, в домі звучить гуцульська музика, шкіри і оленячі роги на стінах, ліжники і килими у кімнатах. Дмитро і Василина Шкрібляки вклали багато праці і любові у цей будиночок, це відчуваэться з першого погляду. Господарі хатинки чекали на нас із запашною гуцульською вечерею: ми куштували кулеш з грибами - це казка. Господиня готувала кулеш у нас на очах: у окріп засипала кукурудзяне борошно, розмішала макогоном і вже за 2 хвилини кулеш готовий, викинула кругленьку паляничку на дошку і ниткою порізала на частини. Щоб було смачніше, накладати кулеш у тарілку потрібно особливо, ложкою робиться у каші заглибина і туди наливається казкові підливка з лисичок. Так естетично і красиво, що навіть шкода руйнувати таку красу, ще й дуже смачно!

Другого дня на нас чекав Гуцульський фестиваль у Рахові. Ще такої кількості бринзи, цимбал, килимів, ліжників ми в одному місці не бачили. Господарі і господині у строях, кожне село у своєму, ті поманарчеві, ті білі, а у третіх червоні китиці на жупанах. Тут і танцюють, і співають, і годують, і грають, що є духу. Гучне і веселе свято!

Після такого свята аж трохи спокою захотілося. Після обіду ми зїздили до центру Європи, тут ще у 1887 році за Автстро-Угорщини італійський інженер визначив географічний центр Європи і поставив знак , в 90-х роках минулого століття тут встановили ще один символічний центр. Поруч із знаками є багато цікавої інформації про нашу країну. Далі ми відвідали дві дерев'яні церкви - одну в Ворохті, зведена вона була в 1650 році, тричі переносили її з місця на місце , тепер вона знаходиться майже на виїзді з Ворохти в напрямку Рахова біля нової церкви. В цьому році планують святкувати 400-ліття з дня заснування церкви.

Поруч із церквою зробили невеличкий церковний музей з різними церковними і побутовими речима. Наступна церква знаходиться у с.Ясіня і називається Струківська, на честь вівчара Струка. Якось восени він повертався з отарою додому і зима застала його в дорозі. Він зробив настил і залишив худобу на зиму , не сподіваючись на те , що тварини витримають таку зимівлю, та навесні, коли він без особливих надій повернуйвся за тваринами , вони не лише вижили, а й розплодилися. На знак такого чуда він побудував тут церкву. У церкві знаходиться ікона, де зображений він з тваринами. Таким цікавим був наш другий день, який закінчився смачною вечерею із вареників із чорницями.

Третього дня запланували ми вийти на Говерлу. День розпочинався сонячний, ми пораніше поснідали і вирушили бусом до турбази Заросляк, а тоді пішки до Говерли. Шлях вверх зайняв у нас 2,5 години. На вершині відкрився неймовірний пейзаж: на небі жодної хмаринки, весь Чорногірський хретет як на долоні, з іншого боку Горгани і г. Хомяк, далі румунські високі Карпати. Куди не глянь - все гори і гори.

Пообілади на вершині і вирушили вниз. За півтори години ми вже були знову у бусі і поїхали дивитися музей старожитностей Романа Кумлика, що у Верховині. Роман Кумлик чудовий музикант, на яких тільки інструментах він не грає. Чули ми ї кілька скрипок, серед яких довбанка - для новачків, і козу - інструмент виготовлений із шкіри кози вивернутої навиворіт. З голови і передніх лап виходять трубки, задня частина звязана. На вигляд і звук нагадує шотландську волинку. А скільки духових інфструментів - сопілка, зозуля, трембіта, труба. Але найбільше мені сподобалися цимбали. Звуки цимбалів розлогі, аж сипляться звідусіль, як крамлини струмків розбиваються об скелі Карпат. Пан Кумлик грає у гуцульському ансамблі, часто виїжджає з гастролями у Польщу, там навіть є його диски, нажаль в Україні дисків він не продає, бо є у нас невеликі, а може і великі проблеми із авторським правом, та й диск за 10 у.о. не буде сильно популярним у нас, так вважає пан Кумлик. Шкода, бо музика чудова.

Останнього дня ми виїжджали з Карпат через Яремче. Водоспад причарував своїм гуркотом, а базар із сувенірами не відпускав , бо все таке гарне і цікаве, все хочеться придбати і ліжник і килим, і тарілочку дерев'яну і красиві дерев'яні буси і сувенірів кожному родичу. Накупившись, поїхали ми далі до Манявського водоспаду і в монастир. Монастир знаходиться у наздзвичайно мальовничому місці, високо в лісі, поруч протікає дзвінкий струмок, спокій і тиша за стінами монастиря, в церквах чути дух ладана, ікони під сонячним промінням переливаються золотом. Сюди приїжджають люди щоб зцілитися від різних хвороб, є тут кілька ікон , які мають лікувальні властивості. А після монастиря, пройшли ми до водоспаду. З високої скелі до низу на 14 метрів струменить бурхливий потік, бризки його розлітаються у всі боки і переливаються на світлі. Гуркіт чути ще за кілька метрів в лісі.

Такою була наша мандрівка – знайомство з казковою Гуцульщиною.