Отці-єзуїти в Тернополі

Важко знайти в історії явище більш неоднозначне, аніж католицький чернечий чин єзуїтів. Заснований іспанським військовим Ігнатієм Лойолою (згодом визнаний святим), він був затверджений Папою у рік заснування Тернополя (1540) як "Товариство Ісуса". Метою ордену було поширення і поглиблення католицької віри, зокрема шляхом місіонерської, а невдовзі також наукової, освітньої діяльності і виховання молоді. Через намагання вплинути на політичне життя і поширення в усьому світі (аж до Японії та Філіппін), вони потрапляли в немилість у низці країн. Нищили їх і в Україні під час козацьких повстань.

У 1773 році папа Климент XIV формально ліквідував орден, який, однак, й надалі діяв у Російській імперії. Згодом папа Пій VII відновив згромадження, але єзуїтів остаточно усунуто Росією. Тож єзуїти осіли в Австрійській імперії.

Точніше, їх було спроваджено до Галичини. На звернення губернатора, церковної влади та самих монахів до цісаря, "найясніший" зобов'язав їх відкрити у Тернополі 6-клясову гімназію, що й сталося 20 листопада 1820 року. Отці-єзуїти взяли в оренду у домінікан монастир з костелом, площею і садом. Незабаром приїхало 6 монахів-єзуїтів, які й відкрили гімназію. Першим префектом, який здійснював нагляд за навчанням, був о. Юрій Фестер.
Єзуїти завжди славилися передовими методами в шкільництві. Вони розуміли, що найбільш успішно зможуть реалізувати свою головну ціль, визначену як "поміч душам", даючи молоді гуманістичну освіту та навчаючи християнського життя. В Речі Посполитій єзуїтська освіта стала синонімом освіти взагалі. Навчання в цих закладах опиралося на гуманістичну модель виховання волі і розумових здібностей через пізнання основ латинської та грецької граматики, а також теорії поезії і красномовства. Всі типи єзуїтських шкіл послуговувалися єдиною програмою. Навчання незалежно від національності та віровизнання, було безкоштовним, а до цілісності виховного процесу долучали також шкільний театр, хор, оркестр, самоврядівні організації (марійські дружини). Поступово, під впливом державних вимог та місцевих обставин, модель єзуїтської гуманістичної школи еволюціонувала, додаючи наприклад, елементи математично-природничого навчання.

Невдовзі при Тернопільській гімназії єзуїти також зорганізували конвікт (інтернат) та 2-річні студії філософії. Згодом після Тернополя єзуїтам дозволили провадити ще одну гімназію (1838) та шляхетський конвікт у Львові (1843). Досить швидко тернопільська єзуїтська гімназія дістала визнання за свій високий рівень. Належно оцінивши успіхи учнів, австрійський імператор Франц І, який у 1823 році відвідав Тернопіль, наказав збудувати для неї нову будівлю. Вона й постала 1826 року на місці, де зараз стоїть пам'ятник І. Франкові. Австрійський архикнязь Фердинанд д'Есте під час свого візиту, на доказ визнання, подарував гімназії колекцію монет і медалей та гроші, на які було куплено землю і збудовано маєток для школи у Великих Гаях.

Результатом популярності закладу в 1837 році стала велика чисельність учнів, що склала 479 осіб. Завдяки цісарському привілеєві і своїй програмі, школа була незалежною від контролю державних чинників і мала право навіть вибирати підручники і звільняти учнів від обтяжливих екзаменів. Замість німецької мови заняття провадилися латиною і частково французькою мовою. Значну увагу приділяли вивченню математики, історії та географії. Можливо, завдяки цьому, гімназія випустила знаменитого польського поета та географа Вінцентія Поля (1807-1872), що вчився тут у 1823 році. Заборонена у державних гімназіях польська мова була запроваджена тут як факультативний курс. Зрештою, польська мова вживалася повсякденно в богослужіннях та урочистостях. Для українців рідною мовою викладали релігію.

Попри те, дисципліна у школі утримувалася досить сувора. Учням забороняли відвідувати кнайпи, парки і навіть театр. Порушників режиму карали карцером.

У 1848 році цісар Фердинанд ліквідував орден єзуїтів по всій імперії (ця заборона тривала до 1852 року), а тому гімназію в Тернополі закрили. Наступного року на її основі утворено уже цілком світську державну гімназію.
Лише в 1856 році єзуїти отримали дозвіл міністра культів на відкриття приватної гімназії і шляхетського конвікту. Конвікт складався з 6 кляс і туди мала за честь посилати своїх дітей шляхта зі всієї Східної Галичини. Крім обов'язкових предметів, тут викладали музику, спів, малювання та фехтування.

Однак, випускники колегіуму могли бути прийняті до державних закладів і на вищі студії лише після випускних іспитів перед державною комісією. Тому, більшість шляхтичів останні два роки навчалися в державній гімназії, де й складали матуру.
Тернопільське відділення отців-єзуїтів мало застереження до своїх братів, що працювали в шкільництві через тісноту приміщень, та й Тернопіль розташовувався на периферії Галичини. Утримання конвікторів вимагало значних сум, заклад не мав повних прав державних шкіл.
Тому з ініціативи о. Генрика Яцковського в 1883 - 1891 роках збудовано велику сучасну будівлю науково-виховного комплексу в Хирові (повіт - Старий Самбір), куди у вересні й перенесено конвікт. У шкільному році 1887/1888 школу в Тернополі остаточно закрито, а учнів переведено до Хирова.

Довгі роки виховником і опікуном молоді в єзуїтському колегіумі Тернополя був Ян Бейзим-Опока (1830 - 1912). Перед тим він сам закінчив у Тернополі філософські студії. Згодом він став місіонером. Відомий як "Слуга прокажених" на о. Мадагаскарі. Після смерті Ян Бейзим проголошений католицькою церквою блаженним.

Єзуїти залишалися в Тернополі й пізніше, провадячи уже лише душпастирську працю. У 1899-1901 роках збудовано новий монастир з костелом. Місце для монастиря вдячні міщани продали отцям-єзуїтам за символічну ціну. Храм, який був найменшим у місті, обслуговував парафіян Заруддя (Нового Світу). Після останньої війни більшовики знесли вежу і дзвіницю, а оздобу вивезли до храмів Польщі. Внаслідок численних перебудов, місце монастиря отців єзуїтів зайняла швейна фабрика. Однак і досі в цій будівлі можна впізнати арку колишнього входу до костелу. Цікаво, чи згадуватимуть тернополяни з вдячністю "Товариство Ісуса", яке стільки зробило для їхнього міста?

Володимир ОКАРИНСЬКИЙ

Костел монастиря отців єзуїтів будували у 1899-1901 роках,
тепер тут знаходиться швейна фабрика (вул. Юліана Опільського)