Печери Тернопільщини

Одне з природних див, якими по праву може пишатися Тернопільщина - її печери. У світі поки що не відкрито інших таких же великих горизонтальних гіпсових печер із специфічною будовою, схожою на сітку із кам'яних порожнин. Розташовані вони на глибині від 10 до 50-60 метрів під землею і лише в офіційному кадастрі їх є близько семи десятків. Для туристів, правда, легалізована зараз лише печера Кришталева біля села Кривче Борщівського району, ліцензію на проведення екскурсій до якої має обласний центр позашкільної освіти та виховання.

Першу згадку про печери в нашому регіоні містить книга Г. Ржачинського "Натуральна історія королівства Польського", видана у 1721 році. Відтак у 1822 власник села Більче-Золоте Ян Хмелецький, зацікавившись вузьким входом у підземелля, відкрив печеру Вертеба, де знайшов залишки вогнища, людські кістки та стародавній глиняний посуд. У 1908 відомий тоді громадський діяч, січовий стрілець Клим Гутковський вдруге і вже назавжди відкрив Кришталеву, де вперше зробив фотографії та склав топографічний план привхідної ділянки, тим самим започаткувавши цілу серію наступних наукових досліджень. Ще у 20-30-ті роки в обох згаданих печерах діяли екскурсійні маршрути, завдяки яким вони стали відомі в багатьох країнах Європи. А сучасний етап досить активного розвитку спелеотуризму розпочався на Тернопільщині аж у 1960, зі створенням при Обласній дитячій екскурсійно-туристичній станції відповідної секції, яку очолив справжній ентузіаст цієї справи і чи не найбільший донині знавець місцевих печер Володимир Радзієвський. Відновити вхід до Кришталевої, підірваний енкаведистами "про всяк випадок", тоді не вдалося, зате були досліджені чотири інші печери. У серпні 1963 група львівських спелеологів розкопала вхід до печери Озерна. У травні 1966, теж львів'янами, була відкрита Оптимістична, дослідження якої тривають досі і яка нині вважається другою у світі за довжиною після американської Мамонтової, а серед гіпсових печер - взагалі найдовшою. У 1977 місцевий спелеолог Юзеф Зімельс дослідив печеру Тимкова Скала. Восени 1985 Володимир Галайчук з райцентру Борщів відкрив ще одну нову печеру, яку назвав Борщівською.
Це - далеко не повна хронологія основних підземних відкриттів на Тернопільщині, яких останнім часом, на жаль, стало значно менше. Члени тернопільського спелеоклубу "Поділля" та їхні колеги з "надпечерних" районів області продовжують дослідницьку роботу, однак просувається вона повільно через постійний брак коштів та масу організаційних неув'язок.
За твердженнями югославського спелеолога М. Вельковича, який свого часу прожив під землею 15 місяців, печери з їхнім замкнутим екологічним середовищем подібні до космічних кораблів, де можна вивчати граничні можливості фізичної та психічної витривалості людини в умовах повної довготермінової самотності. Атмосферу печери справді важко описати - у ній треба побувати. Передусім, бальзамом на душу стають первісна тиша і заворожуючий спокій непорушності, протилежний будь-яким проявам суєти. Думаю, що тут не може не подобатись тим, хто живе, перш за все, внутрішнім світом. А щодо суто візуального, то ось як описував підземні дива на початку століття згадуваний уже К. Гутковський: "...Вид се був величавий, пречудний, а заразом поважний, аж страшний. Печера величини просторої кімнати, висоти двох поверхів, стіни дивоглядні з алабастру, міки і лупку, котрий йде жилами, формуючи найріжнійші орнаменти: всьо се покрите висвітом мінеральних кристалів, почавши від дуже дрібненьких і білих, як сніг, - до грубости середньої палиці, темно-жовтих, уложених групами або посмугами, творячи різні десені, а згори висять сталактити. Освітлена вже нашими свічками, дає мільйони різнобарвних світел і робить вражіннє кришталевого зачарованого замку з "Тисячі і однієї ночі"...
Зал Буйвола, грот Кам'яних Сліз, коридор Див, лабіринт Кам'яних Квітів, зали Завалів, Втрачених сподівань, Дружби - це лише деякі "етапи" підземних маршрутів Кришталевої, кожний з яких неповторний і має свою історію.
Вертеба, яку називають ще "Наддністрянською Помпеєю", розташована біля села Більче-Золоте й унікальна насамперед тим, що у ІV-ІІ тисячоліттях до нашої ери слугувала житлом для людей неоліту, представників самобутньої трипільської культури. Науковці досі губляться у здогадках, чому трипільці, які зазвичай оселялися на високих пагорбах і обов'язково з сонячного боку, облюбували цю темну й вогку печеру. Хіба що вони переховувались там від ворожих племен, а ще є версія, що Вертеба використовувалась як святилище.
Перше детальне обстеження Вертеби зробив у 1876 році археолог А. Кіркор, а продовжив його у 1890 член антропологічної комісії Краківської академії наук Г. Осовський. Він, зокрема, і знайшов 25 скелетів людей, які загинули під обвалом кілька тисяч років тому, а біля них - численні речі побутового та ритуального видатку. Кількість та наукова цінність знахідок викликали справжній фурор серед археологів, відтак їх почали вивозити до музеїв Варшави, Кракова і Відня. За деякими даними, тільки у 1904 році до Краківської академії було відправлено близько сорока скринь із історичним вантажем. Однак Вертеба і до наших днів не збідніла на "трансчасові" сюрпризи, в чому не раз переконувалися члени археологічної експедиції, очолюваної директором Борщівського краєзнавчого музею Михайлом Сохацьким. Відвідуючи з 1996, вони неодноразово знаходили під її склепінням цілі розсипи керамічних уламків та довершених виробів з міді і кістки, відтак вдалося відкрити цілісний культурний шар, що надихнуло на створення у печері своєрідного музейного філіалу. Сучасне використання людьми простору під кам'яним небом - це велика і нерозкрита тема...

Що стосується комерційного туризму, для якого у цивілізованому світі печери, подібні до тернопільських, були б справжнім золотим дном, то досі організувати такий на наших теренах було неможливо через ті ж фінансові проблеми та відсутність сприятливої державної політики в цій галузі. До того ж за дефіциту в нашого люду елементарної побутової та екологічної культури це загрожує небезпекою самим печерам як природній ніші. У тій же Кришталевій, наприклад, відвідувачі всіма, правдами і неправдами намагаються здерти зі стіни "кришталик на пам'ять", а щоб на камені виріс один лише міліметр цієї краси, потрібно два з половиною століття. Але повернемося до можливостей використання печерного середовища.
У багатьох країнах світу нерукотворні підземелля з успіхом використовують як сховища з "холодильним ефектом", де закладають грибні плантації та оранжереї зі штучним освітленням. А в Болгарії, приміром, додумались задіяти акустичний ефект і обладнали під землею концертні зали. Що ж до тернопільських печер, то саме у Кришталевій провадився наприкінці сімдесятих безпрецедентний медико-біологічний експеримент, спрямований на дослідження лікувального впливу підземної атмосфери. Працівник республіканської алергологічної лікарні в закарпатському Солотвино Юрій Чижмар провів тоді у повній ізоляції за два кілометри від входу в Кришталеву 29 днів, здійснивши складний комплекс медико-біологічних спостережень. Було зроблено висновок, що в печерах такого роду значно ефективніше, ніж на поверхні, лікуються хронічні легеневі хвороби, гіпертонія, функціональні порушення центральної нервової системи, поліпшуються відповідні процеси організму. Зараз існує думка, що спелеотерапія втратила своє значення, оскільки людство навчилося створювати потрібне середовище у спеціальних камерах. Однак суто психологічний фактор там відсутній, наука ж усе переконливіше доводить, що психіка наша є все-таки провідною стосовно фізіології. Тому, нехай у далекій перспективі, а лікарні певного профілю, можливо, таки спустяться під землю. Разом з тим наші тернопільські печери хочеться розглядати передусім як унікальні туристичні об'єкти. Якщо взятися за організацію цієї справи серйозно, за казкою підземелля до нас справді з'їжджатимуться з усіх кінців.

Світлана МИЧКО